Підняти вітрила!

І справді, Ієремія мав добре серце і такий лагідний голос, яких пошукати. Але Хараламбові здавалося, ніби всі накидаються на бідолашного хлопця. І після його наполягань спершу Ієремія, далі Ісмаїл, а потім і Герасім пильнували, щоб поводитися з Мігу якомога лагідніше, а той, непомітно для всіх, ставав загальним улюбленцем.

Люди вставали рано-вранці, вмивалися морською водою, щось поспіхом їли, а потім квапилися до берега і бралися до роботи. Під навісом пахкотіло горно, гуло під молотом ковадло, співали пили й рубанки, дзвеніли молотки, чулися вигуки й крики.

Десь за годину перед обідом повар згадував, що треба відкласти шпатель, тесло чи долото й повертатися до своїх каструль. Іноді на кухонній дощці залишався шматок замазки. Іноді юшка віддавала запахом просмолених конопель або лляною олією.

Інколи вечорами до них приходив дід Іфрім, сідав на пісок, запалював люльку й починав баляндрасити.

Наймалися на роботу й інші люди, головним чином шити в портових складах вітрила для корабля. Антон часто навідувався до них, а ввечері вряди-годи зазирав до контори. Капітан порту жахливо мучився — на старості літ він вимушений був зазнати катувань, про існування яких навіть не підозрював. Чоло його проорювали глибокі зморшки, він водив носом по сторінках і бубонів:

— Б-а, б-а! Ба-ба…

Звідси Антон повертався до своїх, перекидався з ними словом-двома, загадував, що треба зробити завтра, потім ішов у барак і заглиблювався в книжки або в розрахунки.

Цього разу, повернувшись із порту, Антон побачив між своїми якогось бородатого незнайомця.

— Це той чоловік, про якого я вам говорив, пане, — пояснив Ієремія. — Я просив його пригнати сосни в Галац і переказати нам через когось, а він пригнав їх аж сюди!..

Плотогон стояв, втупившись у землю, і погладжував топірець, потім підвів сором"язливий погляд на Антона, трохи повагався і нарешті зважився.

— Ви йдете до моря, пане, — сказав він, розпростовуючи груди. — То я не прошу ніякої плати за пригнане дерево, а обіцяю бути корисним для вас і робитиму все, що ви мені скажете, тільки візьміть мене з собою хоч до Цареграда, бо я дуже давно хочу пройти цією дорогою!..

РОЗДІЛ V

ЕКІПАЖ

Цього вечора Ісмаїл аж землі під собою не чув від гордощів: плотогон уплітав, мов казковий велетень, а потім сказав так, як досі не говорив ніхто:

— Я ось що скажу: такої страви, думаю, не їдять навіть бояри у великі свята.

А якби кухар приготував свою знамениту мусаку!

Антон Лупан сидів на покуті і всміхався.

— Ви раді, що прибуло щоглове дерево? — спитав Ієремія.

— Радий, звісно, але ще більше радий, що до нас прибув такий славний моряк!

— Та й який моряк! З нього буде чудовий стерновий! — додав Герасім, не випускаючи плотогона з очей.