— Не можна дати? — злякано перепитав Ісмаїл.
— Якщо дуже треба, я, звичайно, дам. Тільки ти нагодився не в слушний час. Та що ти в біса робиш з такими грішми?
— Для дружини, пане, треба дати.
— А хіба я не дав тобі п"ять ікосарів в обід?
— Дати Лалель. Тепер треба дати Муфіде. — І Ісмаїл показав на пристань, де стояла тонка й висока, мов мінарет, туркеня.
— То в тебе тут цілий гарем! — вигукнув капітан. — Хоч би попередив! То на цьому вже кінець?
— Ще є Валіде, — відповів ніяково кок.
— Ну гаразд, ось п"ять ікосарів для Муфіде і п"ять для Валіде, але для інших уже не проси! Може, ти хочеш, щоб ми продали корабель заради твого гарему? А тепер іди до Муфіде, і щоб завтра до обіду я тебе тут не бачив.
— Ми не йти вночі? — спитав Ісмаїл, жвавішаючи.
— Ні! І знай, більше грошей я не дам!
— Валіде робити сараїлі, я завтра приносити. Сараїлі Валіде смачно-смачно!
Кок пішов, похитуючись, мов буйок, біля Муфіде, А Антон подався до міста. Спершу відвідав представництво Франції, і, хоч після обіду тут було зачинено, йому вдалося знайти секретаря консульства.
— Ви знаєте інженера П"єра Ваяна, французького підданого?
— Особисто не знаю, але чув про нього, — доброзичливо відповів секретар. — Він недавно обмінював паспорт, і цим займався саме я.
— То чому ж ви його не знаєте особисто?
— Бо він прийшов не сам, а прислав готельного служку. Це дозволяється у Стамбулі, — ви, мабуть, знаєте. Очевидно, пан Баян дуже зайнятий…
Антон пішов звідси трохи заспокоєний. Він не просунувся вперед ні на крок, але тепер був певен, що знайде П"єра.
До вечора він бродив по вулицях, заходив у кав"ярні, в холи готелів, придивлявся до перехожих, сподіваючись випадково побачити його, але покладав найбільші надії на своїх людей на вокзалах.
Коли повернувся в порт, прибув саме Акоп, а з ним цілий караван віслюків та носіїв. Скринь він привіз дві, а не одну, не один тюк, а три, крім того, з десяток мішків. На жаль, не було Герасіма. Але вірменин, уже в тій самій поношеній свиті, в якій приходив раніше, побачивши розгубленість на обличчі Антона, підійшов, б"ючи низькі поклони, і сказав медовим голосом:
— Хай не сердиться ефенді капітан: пожитків виявилось більше, ніж я думав. Але я чесно заплачу.
ebooksa