Підняти вітрила!

— Що з тобою, Ісмаїле? — радісно спитав капітан, не вірячи власним очам.

— Я все добре, пане!

— А дружина? Що ти з нею зробив?

Ісмаїл закліпав очима.

— Яка дружина? Гюльсум?

— Авжеж, адже ти з нею пішов з пристані. Що ти з нею зробив?

— Вдома!

— А це хто?

— Це? Дружина. Лалель!

Почувши своє ім"я, туркеня радісно защебетала під тоненькою чадрою й по-дружньому махнула чужинцям рукою.

— Тьху, та бий його лиха година, цього турка! — здивовано вигукнув Хараламб, намагаючись розгледіти під чадрою обличчя Лалель, сміх якої пропік йому серце.

Ісмаїл підійшов до Антона, понурив очі й попросив сором"язливо, мов хлопчак.

— Пане, дати ще п"ять ікосари. Можна?

— Звичайно, Ісмаїле! Тільки ж дивись, не викидай їх на вітер.

— Я не кидати, пане. Я дати Лалель.

Туркеня знову засміялася, аж затремтіли чадра й шовкова мантилья, потім рушила за Ісмаїлом, жваво вицокуючи своїми маленькими каблучками по бруківці вулиці.

Антон смикнув за рукав Хараламба, який втупився їй услід.

— Ходімо, хлопче, не витріщай очей! Повір мені: з турками жарти кепські!

Базар у Стамбулі — це величезна зала на кілька гектарів, але його радше можна вважати за місто посеред міста, бо тут є свої вулиці, провулки, переходи й майдани, усі під одним скляним дахом. Сонячне світло пробивається крізь нього тільки ледь-ледь, допомагаючи продавцеві приховати гандж свого товару. Обабіч вуличок стоять лавки, великі чи маленькі, майже в кожній із них у глибині є прихована кімнатка, де в шафах, скринях і ящиках, обкованих залізом, зберігаються цінні речі.

Загалом кожна вуличка має свій товар. На одній продаються парфуми, чотки, гребінці, перські люстерка з тонко розписаною каймою, на другій — полотно, шовк, індійський кашемір, вишиті золотом сорочки, перські шалі, вуалі, парча — одне слово, все, що може пошити, пофарбувати й виплести з бавовни, вовни, золота й срібла людська рука від Лондона до Байджі. Ще на одній вулиці можна знайти найдивовижніше взуття, яке навіть неможливо уявити на нозі європейця. Японський шовк, сап"ян, оксамит, парча найрізніших кольорів були використані для того, щоб надати найнесподіваніша форм цьому виробу, який обтягає ногу. Далі йшли лавки килимів, каптанів, ятаганів і ножів, лавки, де продавалися золоті й срібні нитки, кисети, жилети, доломани. Але найбільші багатства, що їх неспроможна осягнути жодна уява, приховувалися в лавках старовинної зброї, бо тут багатства більше, ніж коштовного каміння в усіх мішках у ювелірних лавках. Тут можна знайти дамаські шаблі, лати, списи, сідла, прикрашені золотом і коштовним камінням, старовинні рушниці з кременем або з ґнотом, які зачаровують майстерним оздобленням, — та що там казати, тут є всяка зброя, що її войовники носили при собі від часів Чінгісхана, а може, ще й давніше.