Мандри Гуллівера

22
18
20
22
24
26
28
30

В академіях професори вишукують нові методи й правила рільництва та будівництва і вигадують незнані ще інструменти та приладдя для торгівлі й промисловості. Вони кажуть, що внаслідок їхніх досліджень одна людина робитиме за десятьох; протягом тижня можна буде спорудити палац із такого міцного матеріалу, що він стоятиме вічно, не потребуючи ремонту; земні плоди достигатимуть тоді, коли ми того захочемо, а врожай буде більший за теперішній у сто разів. І це тільки незначна частина їхніх незліченних пропозицій. На превеликий жаль, в усьому тому є єдина хиба — жоден із цих проектів ще не закінчений; а тим часом ціла країна зубожіла, будинки поруйнувались, і люди ходять голодні та обірвані. Але, замість зневіритись, вони заходжуються вигадувати з енергією в п"ятдесят разів більшою, спонукувані водночас розпачем і надією. Щодо нього, то не вважаючи себе людиною підприємливою, він задовольняється старими формами життя, мешкає в будинку, спорудженому його предками, і завжди робить так, як вони робили, уникаючи будь-яких новацій. Так, як він, роблять ще небагато вельмож і поміщиків; але дивляться на них косим оком та з презирством і вважають за неуків, ворогів мистецтва і шкідливих для держави людей, що дбають лише про свої вигоди та неробство, віддаючи їм перевагу перед загальним прогресом країни.

Давши мені зазначені пояснення, його ясновельможність додав, що ні в якім разі не хоче подальшими подробицями позбавити мене приємності особисто побачити їхню Велику академію, куди він вирішив мене повезти. Він просив тільки, щоб, їдучи до неї, я звернув увагу на руїни під горою, милі за три від шляху, і розказав мені історію їх. У нього за півмилі від садиби був гарненький млин, що стояв на великій річці і задовольняв потреби не лише його родини, а й багатьох його орендарів. Років сім тому до нього з"явилися члени клубу прожектерів і запропонували зруйнувати той млин, а збудувати новий на схилі гори, де треба було прокопати довгий канал, що правив би за водозбір, куди машини трубами подаватимуть воду до млина. Вітер та повітря на вершині хвилюватимуть воду й тим надаватимуть їй руху, і коли вона тектиме вниз схилом гори, то, щоб крутити колесо млина, її буде потрібно вдвоє менше, ніж тоді, коли б вона текла рівною місцевістю. Під той час між ним і двором була незлагода, і з поради приятелів він погодився на таку пропозицію. По двох роках роботи, до якої було притягнено сто людей, проект зазнав невдачі, а прожектери подалися собі геть, скинувши всю провину на нього, і відтоді ввесь час глузують із нього та підмовляють на таку ж спробу інших, з однаковою гарантією успіху та розчарування.

Через кілька днів ми повернулися до міста, але його ясновельможність, з огляду на погану свою славу в Академії, не хотів їхати туди сам, а попросив одного із своїх друзів провести мене туди, відрекомендувавши як людину, що дуже кохається в проектах, вельми допитливу та легковірну. І в цім була частка правди, бо замолоду я й сам був трохи прожектер.

Розділ V

Авторові дозволено оглянути Велику Академію в Лагадо. Докладний опис Академії. Мистецтва, в галузі яких працюють професори.

Академія — це не одна споруда, а міститься вона в кількох сусідніх будинках обабіч вулиці, на місці пустки, купленої і пристосованої для неї.

Ректор прийняв мене дуже привітно, і я відвідав Академію не один раз. У кожній кімнаті працює один або кілька прожектерів. Думаю, що я бачив не менше як п"ятсот кімнат.

Перший учений, до якого я зайшов, був худорлявим чоловіком із задимленими руками і обличчям, з розпатланим волоссям і бородою, обсмаленими в багатьох місцях. Його одяг, сорочка й шкіра були однакового кольору. Він уже вісім років працював над проектом здобування з огірків сонячного світла, що, переховуване в герметично закоркованих посудинах, могло нагрівати повітря за хмарного, дощового літа. Від нього я довідався, що через вісім років він, безперечно, зможе постачати за недорогу ціну сонячне проміння для губернаторових садів. Але він скаржився, що на той час акції його стояли низько, і просив подарувати йому хоча б що-небудь, аби підохотити його до винахідливості, надто тепер, коли огірки коштують так дорого. Знаючи їхню звичку циганити в кожного, хто до них заходить, лорд М"юноді дав мені грошей, і я міг зробити йому невеликий подарунок. Зайшовши до іншої кімнати, я мало не поспішився відразу ж вийти, бо ледве не задихнувся в жахливому смороді. Мій провідник, проте, підштовхував мене вперед, пошепки благаючи не завдавати вченому образи, яка боляче вразить його, і через те я не міг навіть затулити собі носа. Винахідник із цієї кімнати був найдавнішим членом Академії. Обличчя й борода його були блідо-жовтого кольору; руки й одяг — загиджені калом. Коли мене відрекомендували йому, він обійняв мене, притиснувши до себе, але я радо уникнув би такої честі. Робота його від перших же днів появи в Академії полягала в перетворенні людських екскрементів на їжу, якою вони були до цього. Він відокремлював від них деякі складові частини, знищував забарвлення, якого надала їм жовч, і випаровував сморід та відокремлював піну від слини. Місто щотижня давало йому в подарунок велику посудину, повну людських екскрементів, з брістольське барило завбільшки.

Я бачив іншого вченого, що перепалював лід на гарматний порох. Той показав мені написану ним роботу під назвою «Ковкість вогню», яку він збирався видати друком.

Був там надзвичайно вигадливий архітектор, що вдосконалював новий метод спорудження будинків, починаючи з даху і завершуючи фундаментом. Свій проект він обґрунтовував мені дослідженням над розумними комахами: павуками та бджолами, які роблять так само.

Працював там і сліпонароджений із багатьма незрячими ж таки учнями, що робота їх полягала в змішуванні малярських фарб, які вони за вказівками вчителя навчались одрізняти одна від одної по запаху та навпомацки. Мені, очевидно, не пощастило, бо під час лекції учні часто помилялися, та й сам професор рідко вгадував фарби. Проте все товариство дуже поважає його і заохочує на подальшу роботу.

В іншій кімнаті мене дуже потішив прожектер, що знайшов новий метод орати землю свиньми і в такий спосіб запобігати витратам на плуг, худобу та робітників. За його системою, на одному акрі поля, яке мають обробляти, через кожні шість дюймів віддалі, на глибині восьми дюймів закопують жолуді, фініки або каштани, що їх так люблять ці тварини. Далі на поле випускають шістсот, а то й більше свиней, і ті, шукаючи їжі, зорюють увесь ґрунт і до того ж удобрюють його своїм гноєм. Щоправда, досвід довів, що витрат і часу такий спосіб бере багато, а врожай, якщо він взагалі буває, не можна назвати гарним. А проте, ні в кого немає сумніву, що цей проект може бути дуже вдосконалений.

У наступній кімнаті всі стіни й стеля були в павутинні. Лишався тільки вузький прохід для вченого. Ледве я вступив у кімнату, професор, голосно скрикнувши, просив не турбувати його павуків. Далі він почав говорити про оману, в яку впав світ, розводячи шовкопрядів і не беручи до уваги безлічі звичайних хатніх павуків, що не тільки тчуть, а й сукають нитки. Далі він зазначив, що, використовуючи павуків, можна буде не фарбувати шовку і цілком переконав мене, показавши велику кількість різнобарвних мух, якими він годує їх, певний, що мушині барви, засвоєні павуком при перетравлюванні їжі, нададуть певного кольору й павутинню. Він сподівався, що спроможеться задовольнити всі смаки мухами всіх відтінків, а згодом, коли знайде підходящу для них їжу з якої-небудь гумової, олійної чи взагалі глеюватої речовини, йому пощастить зробити цупкішим та густішим і саме павутиння.

Був там астроном, який заходився примістити сонячний годинник на великий флюгер на ратуші, щоб узгодити річні та добові рухи Землі і Сонця з випадковими змінами вітру.

Я поскаржився на те, що мене трохи схопили кольки, і мій провідник одразу ж провів мене до кімнати, де працював лікар, уславлений своїм лікуванням цієї хвороби за допомогою двох протилежних операцій, роблених одним і тим самим інструментом. Він мав міх із довгим, тонким наконечником зі слонової кістки, заводив його на вісім дюймів у пряму кишку і запевняв, що, роздимаючи міх, висушить кишки, неначе сухий пузир. Якщо ж недуга була впертіша й гостріша, він заводив наконечник тоді, як міх був повний повітря, що його він уганяв потім у кишку пацієнта; далі він витягав інструмент, щоб знову наповнити його повітрям, великим пальцем затуляючи на той час задній прохід. Коли повторити цю операцію три або чотири рази, то нагнічене повітря рине назовні, виносячи із собою, немов вода з насоса, всі шкідливі речовини, і пацієнт одужає. Я бачив, як він провів обидві спроби над собакою, але не міг помітити ніяких наслідків од першого способу. Після другого способу тварина мало не луснула й спорожнилась із такою силою, що мені із моїм супутником стало гидко. Пес здох тут же, і, коли ми покидали доктора, він намагався тою ж таки операцією оживити його.

Я відвідав ще багато кімнат, але, дбаючи про стислість викладу, не буду втомлювати читача описом усіх дивин, які я там бачив.

Досі я оглядав одну лише половину Академії; друга була призначена для тих, хто рухав уперед умоглядні науки. Скажу дещо й про неї, згадавши спершу ще за одного славетного вченого, якого вони поміж себе звуть «універсальним генієм». Він розповів нам, що вже тридцять років віддає свої думки поліпшенню умов життя людського. У нього дві великі кімнати, ущерть повні різних дивовижних речей, і п"ятдесят помічників. Дехто з них згущує повітря й перетворює його на суху, щільну речовину, вилучаючи азот і проціджуючи воду та інші рідкі частки. Дехто намагається розм"якшити мармур так, щоб із нього можна було робити подушки для постелі й подушечки для шпильок; дехто перетворює на камінь копита живого коня, щоб вони не зношувалися. Сам геній під той час розробляв два великі винаходи: перший — засівати лани околотом, де, він каже (і доводить це численними експериментами, які я не здатний був зрозуміти), саме й міститься продуктивна сила, а другий — прикладаючи до шкіри двох молодих ягнят суміш із камеді мінеральних та рослинних речовин, запобігти ововненню їх. Він сподівався, що невдовзі постачатиме голих ягнят на ціле королівство.

Далі ми перейшли до другої половини Академії, де, як я сказав, працювали прожектери, що вивчають умоглядні науки.

Перший професор, якого мені довелося бачити, мав велику аудиторію, де було сорок учнів. Привітавшися, я з цікавістю почав розглядати верстат, який займав більшу частину кімнати[62]. Вчений помітив це й просив не дивуватися, що його система студіювання суто філософських знань базується на практичних та механічних операціях. А, проте, ввесь світ незабаром змушений буде визнати їхню доцільність, і він пишався тим, що благороднішої, величнішої думки ніколи ще не виникало в мозкові людському. Кожен знає, як важко опанувати те чи інше мистецтво або досконало вивчити якусь галузь науки. Користуючись же його системою, найбільш невдатна людина, доклавши небагато фізичних зусиль і невеликих витрат, зможе писати книги з питань філософії, поезії, політики, права, математики та теології, і для цього не треба ні геніальності, ні знань. Він підвів мене до верстата, коло якого, вишикувавшись у лави, стояли його учні. Верстат цей має двадцять квадратних футів і стоїть посеред кімнати. Поверхні його складаються з дерев"яних дощечок із гральну кісточку завбільшки, іноді більших, іноді менших і зв"язаних тонким дротом одна з одною. На дощечках були наліплені клапті паперу, списаного всіма словами їхньої мови в усіх відмінках, часах і способах, але без ніякого ладу. Професор попередив, що пускає машину в хід, і просив мене дивитись уважніше. За його наказом учні взялися кожен за залізну ручку, що в кількості сорока виставлені були по краю рами верстата, і враз крутнули їх, змінивши тим розміщення слів. Тоді він звелів тридцяти шістьом учням повільно читати рядки, як вони лягли на верстаті, і ті, коли потрапляли на три-чотири слова, що разом давали якийсь натяк на розумне речення, диктували його іншим чотирьом хлопцям. Такі вправи повторено було тричі; машина була збудована так, що з кожним поворотом слова розташовувалися по-іншому, бо дощечки переверталися з боку на бік.

Юні школярі витрачали на це заняття по шість годин на день, і професор показав мені безліч фоліантів записаних уже уривків. Він збирався з"єднати їх і, користуючись із цього багатющого матеріалу, дати світові повний огляд усіх наук та мистецтв, що, на його думку, розвивалися б куди краще, коли б суспільство утворило спеціальний фонд, аби поставити в Лагадо ще сот із п"ять таких верстатів, і змусило керівників допомагати йому складати фрази з численних комбінацій слів.