Інший професор показав мені величезну написану ним інструкцію для викриття змов проти уряду[64]. Він радить, аби видатні державні діячі довідувались, яку їжу споживають усі підозрілі особи, коли їдять вони, на який бік лягають, вкладаючись спати, якою рукою підтираються, старанно досліджувати їхні екскременти щодо кольору, запаху, смаку, консистенції, проносу чи закріплення і таким способом скласти собі уявлення про їхні думки та наміри, бо ніколи люди не бувають такими серйозними, замисленими та зосередженими, як тоді, коли сидять на стільчаку, в цьому він переконався з власного досвіду. У такому-бо становищі перебуваючи, коли він — лише для спроби — думав про найкращий спосіб убити короля, послід його набував зеленого забарвлення і мав зовсім інший колір, коли він думав тільки про те, щоб підняти повстання або підпалити столицю.
Усю розвідку написано дуже гостро, і містить вона в собі багато спостережень, цікавих і корисних для державних діячів, але, здалося мені, не зовсім повних. Я дозволив собі сказати це авторові й запропонував йому, коли б він схотів, кілька своїх додатків. Професор прийняв мою пропозицію прихильніше, ніж це буває в письменників, особливо з породи прожектерів, і заявив, що радий буде дістати зауваження.
Я сказав йому, що в королівстві Трібнія, яке тубільці звуть Ленгден[65], де я жив під час однієї подорожі, основна маса населення складається з розвідників, свідків, інформаторів, обвинувачів, переслідувачів, позивачів і різних їхніх помічників та підручних, і всі вони дістають вказівки та платню від міністрів і депутатів. Змови в тому королівстві бувають, звичайно, наслідком діяльності осіб, які бажають зміцнити свою славу глибоких політиків, надихнути новою силою нікчемну адміністрацію, придушити або відвернути громадське невдоволення, наповнити свої скрині конфіскованим майном, зміцнити або підірвати державний кредит, залежно від того, що вигідніше для них самих. Насамперед вони погоджуються поміж собою і встановлюють, кого з підозрілих осіб обвинуватити в змові, далі намагаються перехопити все їхнє листування та папери, а злочинців закувати в кайдани. Папери ті передають спеціалістам-митцям, що дуже спритно вміють знаходити таємниче значення слів, складів і літер.
Вони, приміром, можуть виявити, що стільчак означає таємну нараду, табун гусей — сенат, кульгавий пес — загарбника[66], моровиця — регулярну армію, сарич — першого міністра, подагра — архієпископа, шибениця — державного секретаря, уринал — комітет вельмож, решето — фрейліну, мітла — революцію, пастка для мишей — державну службу, бездонний колодязь — скарбницю, помийниця — царський двір, блазенський ковпак — фаворита, зламана очеретина — судову палату, порожня діжка — генерала, гнійна рана — адміністрацію.
Коли цей метод видається недостатнім, у них є ще два ефективніші, що їх учені звуть акростихами та анаграмами. Перший дозволяє розшифрувати всі початкові літери щодо їхнього політичного змісту.
Отже, N позначатиме змову, В — кінний полк, Z — флот у морі. Користуючись другим методом і переставивши літери підозрілого листа, вони можуть виявити найглибше приховані наміри незадоволеної партії. Якщо, приміром, у листі до приятеля я скажу: «наш брат Том дістав геморой», то спритний дешифрувальник виявить, що літери, з яких складається ця фраза, мають становити фразу: «опирайтеся, змову викрито»[67]. Це і є анаграматичний метод.
Я не бачив нічого, що могло б затримувати мене в цій країні, і почав думати про повернення до Англії.
Розділ VII
Континент, що частину його становить це королівство, тягнеться, як я маю підставу гадати, на схід — у напрямі до невідомого краю Америки, західнішого від Каліфорнії, і на північ — до Тихого океану, від якого до Лагадо не більш ніж сто п"ятдесят миль. На березі океану розташований зручний порт, що провадить жваву торгівлю з островом Лагнегом, який лежить на південний захід під 49° північної широти й 140° західної довготи. Цей острів Лагнег лежить на південний схід від Японії, на відстані близько ста ліг від неї. Японський імператор живе в дуже дружніх стосунках в королем Лагнегу, і між цими двома островами існує часте сполучення кораблями. Вибравши тому цей шлях, щоб повернутися до Європи, я найняв провідника показувати мені дорогу та два мули для мого невеличкого багажу і попрощався з моїм благородним протектором, який так ласкаво ставився до мене і перед моїм від"їздом презентував мені розкішний подарунок.
Моя подорож відбулася без будь-яких вартих розповіді пригод або випадковостей. У порту Мелдонада, коли я туди прибув, жодного корабля на Лагнег не було. Не чекали його і найближчого часу. Місто це з Портсмут завбільшки. Невдовзі я мав уже знайомих, що дуже привітно поставилися до мене. Один видатний джентльмен сказав, що корабель на Лагнег буде готовий не раніш, як за місяць, і що мене, мабуть, розважило б відвідати острівець Глабдабдріб, ліг за п"ять на південний захід від Мелдонади. Він обіцяв дістати зручний баркас і висловив бажання поїхати разом зі мною, запросивши до компанії ще й свого приятеля.
Глабдабдріб, якщо я вірно перекладаю це слово, значить острів магів, або чаклунів. Розміром він такий, як третина острова Байта, і має надзвичайно родючу землю. Керує ним голова одного племені, що складається з самих чаклунів. Одружуються вони тільки поміж собою, і старший у роді в них — монарх або управитель. У нього розкішний палац із парком три тисячі акрів, оточений муром із тесаного каменю з двадцять футів заввишки. В парку кілька обгороджених ділянок для худоби, посівів і садів.
Управитель та його родина мають досить незвичайних слуг. Завдяки своїм знанням некромантії, він може викликати до себе тіні яких схоче мертвих і має право протягом двадцяти чотирьох годин, але не більше, користуватись їхніми послугами. Ту саму особу йому заборонено викликати більше одного разу на три місяці, і порушувати це правило дозволено тільки з якоїсь незвичайної нагоди.
Прибули ми на острів близько одинадцятої ранку, і один з моїх супутників пішов до управителя попросити прийняти чужинця, який приїхав спеціально, щоб мати честь побачитись із його високістю. Дозвіл дано відразу ж, і ми пройшли крізь ворота палацу між двома лавами варти, озброєної та вдягненої за дуже старовинним зразком. На обличчі у кожного вартового було щось таке, що примусило мене здригнутися від невимовного жаху. Ми пройшли кількома кімнатами між такими ж слугами, вишикуваними обабіч, доки дісталися приймальної зали, де віддали три низькі поклони, і по кількох загальних запитаннях нас запросили сісти на три ослінчики біля нижньої сходинки трону його високості. Він розумів мову Белнібарбі, хоч вона й відрізняється від мови їхнього острова, і просив мене розповісти про мої мандри. Щоб я почував себе вільніше, він рухом пальця відпустив увесь свій почт, і слуги, на велике моє здивування, миттю щезли, наче сонні примари, що зникають, як прокинешся. Я опом"ятався лише тоді, коли губернатор запевнив, що мені не загрожує ніяка небезпека. Побачивши ж, як спокійно поставилися до цього обидва мої супутники, що їх часто приймали так, я зовсім заспокоївся і почав розказувати його високості про свої пригоди, подеколи, щоправда, оглядаючись на те місце, де нещодавно стояли оті потойбічні слуги. Я мав честь обідати разом з управителем, і за обідом нам прислуговувала нова партія привидів, але тепер, як сам помітив, я лякався їх уже менше, ніж уранці. Ми залишалися в управителя до вечора, і я уклінно просив його високість пробачити мені відмову на його запрошення зупинитись у палаці. Разом із двома приятелями я перебув ніч у приватному помешканні в сусідньому місті — столиці цього маленького острова, а вранці ми знову пішли засвідчити свою пошану управителеві й віддати себе йому в розпорядження.
Так прожили ми на острові десять днів, гостюючи більшу частину дня в управителя, а ночуючи в місті. Я скоро так призвичаївся до духів, що за три чи чотири візити вони не викликали вже в мене ніякого хвилювання, або якщо острах і залишався, то цікавість брала гору над ним. Нарешті, його високість запропонував мені викликати самому з того світу будь-якого з померлих, кого я захочу і в якій завгодно кількості, від початку світу й дотепер. Я міг сам і питати їх, з одною лише умовою, щоб запитання ті стосувалися тільки часу їхнього життя на землі. Принаймні в одному я мав бути впевненим: вони казатимуть саму правду, бо брехня в потойбічному світі — талант зовсім не корисний.
Я уклінно подякував його високості за таку його велику ласку. Ми стояли в кімнаті, перед нами прегарно стелився парк, настрій у мене, відповідно до парку, схилявся до розкошів та пишноти, і тому я зажадав побачити Александра Македонського[68] на чолі його війська після баталії під Арбелою. І по першому ж рухові пальця управителя вони з"явилися на широкому полі перед вікном. Александра ми запросили до кімнати; мені дуже важко було зрозуміти його грецьку мову, а він мало розумів мою. Він заприсягався, що його не отруїли, а він помер від гарячки після доброї пиятики.
Далі я побачив Ганнібала[69], коли той переходив Альпи, і він сказав мені, що не має й краплі оцту в своїм таборі.[70]
Я бачив Цезаря[71] і Помпея[72] на чолі їхніх військ, готових до бою, і Цезаря під час його останнього тріумфу. Я просив показати мені римський сенат в одній великій кімнаті, а для порівняння з ним сучасну палату представників — в іншій. Перший виглядав як збори героїв, півбогів; друга — як набрід рознощиків, злодюжок, грабіжників та розбійників.
На моє прохання управитель знаком звелів Цезареві і Брутові[73] наблизитися до нас. Побачивши Брута, я перейнявся глибокою пошаною до нього: про його надзвичайну доброчесність, безперечну відвагу, щирий патріотизм і любов до всього людства промовляла кожна риса його обличчя. Я із задоволенням переконався, що вони живуть у цілковитій злагоді, а Цезарь признався, що найславетніші його вчинки не варті й малої частини слави його вбивці.
Я мав честь довго розмовляти з Брутом, і він сказав мені, що його предок Юній[74], Сократ[75], Епамінонд[76], Катон Молодший[77], сер Томас Мор[78] і він сам — завжди вкупі; секст-умвірат, до якого вся історія людства не може додати сьомого члена.
ebooksa