Відон Скотт глянув на нього неймовірно.
— Так, я знаю, — казав далі Мет, — ви пробували, але ж ви були без дрючка.
— Тоді ви спробуйте.
Узявши дрючка, погонич підійшов до прив"язаного на ланцюгу Білозуба. Собака стежив за дрючком, як лев у клітці за батогом приборкувача.
— Бачте, як на дрючка він видивився, — сказав Мет. — Це добра прикмета І Він не дурень, і поки я з дрючком, мене він не зачепить. Він не зовсім скажений, повірте мені!
Коли рука погонича зупинилась близько біля шиї Білозуба, він наїжився, загарчав і припав до землі. Не спускаючи з ока цієї руки, він разом нашорошився й проти дрючка, що був у другій руці. Мет відстебнув ланцюга від нашийника й хутко відійшов назад.
Білозуб не зразу навіть зрозумів, що він вільний. Чимало місяців минуло відтоді, як він потрапив до рук Красня Сміта, і за весь цей час він і хвилини не був на волі, опріч тих випадків, коли його відв"язували, щоб він бився. Після бою його зараз же знову припинали на ланцюга.
Він не знав, що йому робити з цією волею. Може, боги вигадали ще якусь диявольську витівку? Він повільно й обережно ступив кілька кроків, готовий щохвилі відповісти на напад. Ніколи ще з ним такого не бувало — він не знав, що діяти. Завбачливо він одійшов трохи далі від двох богів, що за ним стежили, і зупинився на розі хатини. Ні, все гаразд. Зовсім ошелешений, він повернув назад, пристав за кілька кроків від людей і втопив у них пильний погляд.
— А він не втече? — спитав новий господар. Мет знизнув плечима.
— Ризикнім. Це єдиний спосіб дізнатись.
— Бідолаха, — пробурмотів співчутливо Скотт. — Найбільше він потребує людської ласки, — додав він і пішов у хатину.
Повернувся він з кавалком м"яса й кинув його Білозубові. Собака відскочив убік і здалеку уважно й підозріливо приглянувся до м"яса.
— Геть, Майор! — пролунав застережливий крик погонича, та вже запізно.
Майор підскочив до м"яса, і тільки встиг схопити його зубами, як на нього налетів Білозуб і збив з ніг. Мет кинувся до них, але Білозуб виявився спритніший. Ноги в Майора підігнулися, з прокушеного горла порснула кров, і червона пляма від неї на снігу все більшала.
— Шкода його, хоч так йому й треба, — хапливо промовив Скотт.
Але Мет уже націлився вдарити Білозуба ногою. І тут враз одне за одним сталося — стрибок, вискал зубів і крик болю. Відповзши на кілька кроків, Білозуб гнівно загарчав, а Мет, нахилившись, став оглядати свою ногу.
— Жагнув таки добре, — сказав він, показуючи на роздерті штани й спідні, де з"явилася кривава латка.
— Я ж казав, що справа з ним безнадійна, — понуро мовив Скотт. — Я вже так і сяк про нього думав, все не хотів цього робити. Але доведеться. Іншого нічого не вигадаєш.
Кажучи це, він нехотя видобув револьвера, відкрив барабан і переконався, що зброю заряджено.
— Слухайте, містере Скотте, — спинив його Мет, — Собака цей через пекло пройшов! Як же можна сподіватися, щоб він вибився звідти непорочним янголом? Дайте йому час.
ebooksa