— Кажу, не поламайте йому зубів! — удруге промовив картяр, ще більше погрозливим тоном.
Але якщо він хотів налякати, то з цього нічого не вийшло. Скотт, не відриваючись від своєї праці, озирнувся й холодно спитав:
— Собака ваш? Картяр кивнув головою.
— Ну, то йдіть розчепіть йому щелепи.
— Еге ж, балакайте, — роздратовано відказав той. — Гадаєте, я й сам би цього не зробив, коли б знаття як?
— Тоді забирайтесь геть, — була відповідь. — І не докучайте. Мені нема коли.
Тім Кінен і далі стояв на місці, але Скотт не звертав уже на нього уваги. Йому пощастило втиснути дуло крізь зуби з одного боку. Тепер він силкувався висунути його з другого боку. Домігшися цього, він почав помалу й обережно рознімати щелепи, а Мет тим часом потроху звільняв з пащеки складки Білозубової шкури.
— Держіть свого пса! — наказав Скотт власникові Черокі.
Той, слухняно нахилившись, міцно вхопився за бульдога.
— Ну, тягніть! — крикнув Скотт, і зовсім розтулюючи щелепи.
Дарма що бульдог дуже опинався, собак розтягли в різні боки.
— Заберіть його! — скомандував Скотт, і Тім Кінен поволік бульдога в юрбу.
Білозуб кілька разів пробував звестись на ноги, та намарно. Раз він навіть спромігся встати, але ноги під ним підігнулися, і він, захитавшися, знову повалився на сніг. Очі йому поскліли й напівзаплющились, щелепи розтулилися, і з пащеки висунувся вкритий брудною піною язик. Білозуб мав вигляд задушеного на смерть собаки. Мет уважно його обдивився.
— Ледве теплий, — сказав він, — Хоча ще дихає. Красень Сміт звівся й підійшов глянути на Білозуба.
— Мете, скільки коштує добрий запряжний собака? — запитав Скотт.
Погонич, стоячи все на колінах над Білозубом, подумав хвильку.
— Триста доларів, — сказав він.
— Ну, а коли він увесь пошматований, як оцей? — запитав Скотт, штурхнувши злегка ногою Білозуба.
— Половину, — вирішив погонич. Скотт обернувся до Красня Сміта.
— Чуєте, містере Гаде? Я беру вашого собаку й даю вам за нього півтораста доларів.
ebooksa