Він дістав гаманця й відлічив гроші. Красень Сміт, не доторкнувшись до них, заклав руки за спину.
— Я не продаю, — сказав він.
— Ні, продаєте! — запевнив його Скотт. — Продаєте, бо я купую. Ось вам гроші. Собака мій.
Красень Сміт, так само тримаючи руки за спиною, трохи позадкував.
Скотт ступнув до нього й замахнувся рукою. Красень Сміт пригнувся, сподіваючись удару.
— Я маю на нього право, — запротестував він.
— Ви втратили на нього право, — відрубав Скотт. — Берете гроші чи мені знову вас ударити?
— Гаразд, — враз перелякавшись, погодився Красень Сміт. — Я беру гроші, але я протестую, — додав він. — Цей собака — цілий скарб, і я не дозволю себе грабувати, Кожна людина має свої права.
— Авжеж, — відказав Скотт, даючи йому гроші, — кожна людина має свої права. Але ви не людина, ви — гадина.
— Почекайте-но, ось лишень я повернуся до Доусона, — погрозився Красень Сміт. — Там я знайду на вас закон.
— Тільки рота роззявите в Доусоні, я зараз же вижену вас із міста! Зрозуміли?
Красень Сміт щось пробубонів.
— Зрозуміли? — гримнув розлючено Скотт.
— Так, — буркнув Красень Сміт, відступаючи.
— Що — так?
— Так, сер, — прогарчав Красень Сміт.
— Стережіться, бо вкусить! — вигукнув хтось із юрби, і на слова ці відповіли реготом.
Скотт, відвернувшись від нього, став помагати погоничеві, що порався коло Білозуба.
Глядачі розходились, але де-не-де ще стояли купками, поглядали на прибульців і розмовляли. Тім Кінен підійшов до одного гурту.
— Що воно за одно? — спитав він.