— І скажіть Джонсонові вилити на нього кілька відер морської води, — додав він тихіше, так, щоб тільки я чув.
На палубі я передав пана Магріджа двом матросам, що весело вишкилили зуби, почувши про капітанів наказ. Пан Магрідж усе бурмотів сонно, що він син джентльмена. Сходячи до кают-компанії прибрати стіл, я почув, як він вереснув, коли на нього линули перше відро води.
Вовк Ларсен лічив виграні гроші.
— Якраз сто вісімдесят п"ять доларів, — сказав він голосно. — Я так і думав. Злидень прийшов сюди без шеляга в кишені.
— І те, що ви виграли, належить мені, сер, — сміливо заявив я.
Він глузливо осміхнувся і відповів:
— Я теж, Гампе, вчився свого часу трохи граматики І думаю, що ви плутаєте форми часу. «Належало мені» треба було вам сказати, а не «належить мені».
— Це питання не граматики, а етики, — відповів я.
Минула якась хвилина, поки він відповів.
— Знаєте, Гампе, — звільна почав він, мовлячи поважно і а відтінком смутку в голосі, — це вперше зроду я чую слово «етика». Ви і я — нас тільки двоє на цьому судні знають його значення.
— Колись, — провадив він, помовчавши, — я мріяв вести бесіди з людьми, що розмовляють такою мовою, мріяв підвестися над життям, серед якого народився; я мріяв про товариство людей, що розважають на такі теми, як етика. І ось уперше я чую це слово з живих уст. Але все це між іншим, бо ви не маєте рації. Це питання не граматики і не етики, а просто факту.
— Звісно, — сказав я. — Те, що гроші у вас, це факт.
Його обличчя засяяло. Йому, певно, сподобалась моя проникливість.
— Але ви відхиляєтесь від суті питання, — вів я далі, — що пов"язане з правом.
— Он воно як! — зауважив він, скривившись. — Я бачу, ви ще вірите в такі речі, як право, як правда і неправда.
— А ви? Не вірите зовсім? — спитав я.
— Ані на крихту. Сила — це право, ото й усе. Хто кволий, той неправий. Або можна приблизно ще так: добре бути дужим, і погано — кволим. Ще краще сказати: дужим бути приємно, бо це вигідно; а кволим бути неприємно, бо це невигідно. Ось на разі — мати ці гроші приємно. Це добре для того, хто має їх. І тому, мігши мати ці гроші, я скривдив би себе й те життя, що в мені, якби віддав їх вам, відмовившись від приємності мати їх самому.
— Але ви кривдите мене, беручи їх, — заперечив я.
— Зовсім ні. Одна людина не може скривдити іншу. Вона може скривдити тільки себе саму. Я бачу, що завжди вчиняю кривду, коли враховую чужі інтереси. Невже ви цього не розумієте? Як можуть дві часточки закваски вважити себе скривдженими, коли вони одна одну хочуть пожерти? Це ж закладене в їхній природі — намагатися когось проковтнути і не датися проковтнути. Коли вони відступають від цього закону — вони чинять гріх.
— То ви не вірите в альтруїзм? — спитав я.
ebooksa