Твори у дванадцяти томах. Том третій

22
18
20
22
24
26
28
30

Далі я не чув нічого. Свідомість мою поглинула темрява, та, що він допіру так яскраво змалював, і коли я вернувсь до тями, то лежав долі, а він палив сигару і замислено дивився на мене; в погляді його світилися знайомі мені іскринки цікавості.

— Ну що, переконав я вас? — спитав він. — Ось нате, випийте. Я хочу про дещо спитати вас.

Я заперечливо замотав по підлозі головою.

— Ваші докази занадто… від… відчутні, — насилу вимовив я, бо мені дуже боліло в горлі.

— За півгодини все минеться, — запевнив він мене. — І я обіцяю, що надалі не вдаватимусь до фізичних аргументів. Тепер уставайте. Сідайте на стілець.

Я був іграшкою в руках цієї потвори, а тому розмова про Хайяма та Еклезіаста почалася знову. Півночі ми просиділи, розмовляючи.

РОЗДІЛ XII

Останні двадцять чотири години на судні панувала якась вакханалія звірства. Вона пролетіла, як епідемія, від кают-компанії до бака. Не знаю навіть, з чого почати. Зайшлося, звісно, з Вовка Ларсена. Взаємини в команді через постійні сварки, суперечки та ворожнечу були напружені, повсякчас у стані нестійкої рівноваги, і лихі пристрасті вибухали полум"ям, як пожежа в прерії.

Томас Магрідж — підлиза, шпигун і викажчик. Він, щоб утертися в ласку до капітана, повернути собі його прихильність, переказував йому матроські розмови. Я певен, це він доніс до слуху Вовкові Ларсенові кілька нерозважних слів Джонсона. Тон узяв у корабельній крамничці цератяну робу, що, як виявилося, була дуже низької якості. Він і сказав про те привселюдно. Корабельні крамнички е на всіх котикових шхунах: матрос може там купити все, що йому треба в плаванні. Матрос бере крам, а вартість його вираховується потім з його «пайки» на промислі, бо як мисливці, так і веслярі та стерники одержують якийсь там відсоток від кожної шкури, що здобула їхня шлюпка.

Що Джонсон незадоволений купленим, я того зовсім не знав, і тому мене мов громом уразило те, що мені довелося побачити. Я саме скінчив замітати кают-компанію і Вовк Ларсен втяг мене в розмову про Гамлета, свого улюбленого шекспірівського героя, коли раптом по трапі спустився Йогансен разом із Джонсоном. Матрос скинув кашкета, як велів морський звичай, і шанобливо став посеред кают-компанії, важко й незграбно хиляючись у такт хитавиці і дивлячись в обличчя капітанові.

— Зачиніть двері й засуньте засув, — сказав мені Вовк Ларсен.

Виконуючи наказ, я помітив тривожні вогники в очах у Джонсона, але тоді мені навіть на думку не спало, яка цьому причина. Я не догадувався про те, що мало статися, аж поки воно не скоїлося, але він відразу зрозумів, що має бути, і мужньо чекав цього. В його поведінці я побачив цілковите заперечення матеріалізму Вовка Ларсена. Матрос Джонсон керувався ідеєю, принципом, вірив у справедливість. Правда була його, він знав це, і не боявся. Він і помер би за правду, якби треба було: він лишився б вірний собі й не покривив би душею. І в цьому виявлялася перемога духу над тілом, нескореність та моральна велич душі, що не знала собі мене і підносилася над часом, простором та матерією; тільки вічність і безсмертя могли породити таку непохитність і певність.

Але вернімося назад. Я помітив стурбованість в очах у Джонсона, але хибно подумав, що то природна нерішучість і сором"язливість. Помічник Йогансен стояв осторонь, за кілька кроків від матроса, а спереду, за добрих три ярди, на обертовому стільці сидів сам Ларсен. Коли іч причинив двері й засунув засув, настала мовчанка, що тривала, певне, з хвилину. Порушив її Ларсен.

— Йонсоне, — почав він.

— Мене звуть Джонсон, сер, — сміливо нагадав матрос.

— Ну гаразд, чорти б тебе взяли, Джонсоне! Ти не здогадуєшся, чого я тебе викликав?

— І здогадуюсь, і не здогадуюсь, сер, — поволі відповів матрос. — Роботу свою я роблю добре. Помічникові це відомо, та й ви, сер, про це знаєте. Так що тут нема на що нарікати.

— І це все? — спитав Вовк Ларсен м"яким, тихим, мов котяче мурчання, голосом.

— Я знаю, ви маєте щось проти мене, — провадив матрос розважно-повільно, як завше. — Ви не любите мене… Ви… ви…

— Кажи далі, — підганяв його Вовк Ларсен, — Не бійся вразити мене.