— Він його зажене, вхоркає до смерті! — аж простогнав у захваті Бетлс. — Я добре знаю, адже ж я бував з ним у дорозі! Цей ніколи в світі не стомлюється. Він не тямить навіть, що то воно є втома! Якось при сорока п"яти градусах під нулем він цілий день ішов у мокрих панчохах! Ну, хто ще на світі може таке утнути?
А тим часом Буйний День прощався з усіма, хто товпився навколо нього. Діві конче заманулося його поцілувати. Гарніш, хоч і стуманілий ще від віскі, збагнув, проте, як не зачепитися за фартухові поворозки. Він поцілував Діву, але так само щиро поцілував і інших трьох жінок. Натягли довгі рукавиці, він підняв собак і став на своє місце біля кермової жердини в передку санок.
— Ну, голуб"ята, гайда! — гукнув він.
Собаки налягли всією своєю вагою на шлеї, припали до снігу, аж риючи його лапами, і, нетерпляче повискуючи, подались уперед. Буйний День і Кама мусили бігти, щоб не відстати від них. Отак бігом люди й собаки перехопились через високий берег, спустились на кригу замерзлого Юкону і незабаром зникли в сивій імлі.
РОЗДІЛ IV
На льоду шлях був утертий, лижв не треба було, і собаки пробігали пересічно по шість миль за годину. Буйний День і Кама по черзі заступали один одного біля жердини. Кермувати санками і бігти поперед них була робота важкенька. Той, хто змінився, біг позаду, а часом, скочивши на санки, спочивав.
Праця була тяжка, зате підгониста. Вони мчали, що було духу, користаючи, поки можна, з утертої дороги. Згодом, коли доведеться їхати без дороги, то й три милі на годину буде добре. Тоді вже не підбіжиш за собаками і не під"їдеш, не спочинеш. Тоді бігти біля жердини не мудра буде справа. Тоді віддихаєш біля неї після тяжкої праці — пробивати дорогу собакам на своїх лижвах. Це вже робота не вельми підгониста. А далі ще будуть такі місця, де, щоб продертись уперед, доведеться до кривавого поту працювати серед крижин, що громадяться одна на одну. Тоді радий будеш і милі на годину! Такі крижані зашерети неминучі. Правда, вони недовгі, але й миля на годину потребує нелюдських зусиль.
Кама й Буйний День не балакали: і робота не сприяла, та й удачею вони обидва були мовчазні за ділом. Коли-не-коли, як уже конче треба, вони кидали один одному слово-друге. Кама здебільшого тільки буркав. І запряг біг тихо, хіба вряди-годи висне чи загарчить котрий собака. Чути було тільки, як сталеві полозки скреготять по нерівному льоду та як порипують санки.
Неначе стіна стала між гомоном «Тіволі» та новим світом, що в нього поринув Буйний День, світом тиші й супокою. Ніщо ніде й не ворушилось. Юкон спав під три-футовим крижаним покривом. Ані найлегший вітерець не подихав. Сік застиг у стовбурах ялиць, що лавою здіймалися обабіч річки. Дерева з до краю обважнілим від снігу гіллям неначе закам"яніли. Найменше здригання — і сніг би осипався з них, але він не осипався. Санки були єдина цяточка життя й руху серед цього урочистого спокою. Прикре скрипіння полозків тільки підкреслювало навколишню тишу.
Це був мертвий світ, мертвий і сірий. Година стояла ясна й суха. Ані сліду вологи в повітрі, ані туману, ані мли; проте небо скидалося на сиве шатро. Жодна хмаринка не потьмарювала блиск дня, але не було й сонця, щоб йому цього блиску надати. Далеко на півдні сонце неухильно підбивалося зісподу до обрію, але між ним та замерзлим Юконом стояла горбовина землі. Юкон лежав у пічній тіні, і самий день був, властиво, тільки довгим смерканням. За чверть години до полудня, коли річка, загнувши розлогу луку, відкрила окові широкий простір на півдні, краєчок сонця виткнувся понад обрій. Але воно не підіймалося круто вгору, а посувалось положистою кривою лінією і опівдні своїм спіднім краєм тільки ледь-ледь піднялось над обрієм. То було притьмарене, бліде сонце. Його проміння не гріло, і на сонячне кружало можна було дивитися просто, не примружуючи очей. Ледве дійшовши полудневої лінії, воно вже почало спускатись положистою дугою за обрій, і земля знову загорнулася в тінь.
Люди й собаки все бігли та бігли. Щодо харчування Буйний День був справжній дикун, такий самий, як і його Кама. Обидва вони могли їсти, як і де доведеться. Коли наїдалися й напивалися донесхочу, а коли не мали ріски в роті хтозна як довго. Собаки їли тільки раз на день, і лише зрідка їм перепадало більш, як по фунту сушеної риби на кожного. Вони були ввесь час голоднющі й разом з тим у якнайліпшому стані. У них, так само як і в їхніх предків-вовків, травні процеси були вкрай економні й досконалі. Ніщо не марнувалось, усе з"їдене до крихти перероблялося на енергію.
Кама й Буйний День подібні були до них. Нащадки поколінь, що чимало на собі витерпіли, вони також могли багато витерпіти. Вони споживали саме в міру потреби, і не більше. Невеличка кількість їжі давала їм величезну енергію, бо в них у організмі ніщо не пропадало. Виніжений городянин, що працює за письмовим столом, звівся б нінащо й страждав би хтозна-як від того харчу, що їли Буйний День та Кама і що давав їм снагу до найтяжчої фізичної праці. Вони добре знали те, чого не знає кабінетний працівник, — що то є бути ввесь час голодному, — і через те могли їсти коли завгодно. Їхній апетит завжди був при них і завжди був вовчий. Вони пожадливо ковтали все, що їм подавалось, і ніщо їм ніколи не вадило.
Десь близько третьої години пополудні довге смеркання зійшло на ніч. На небі висипали зорі. Великі, яскраві, вони миготіли, здавалось, над самою головою. У їхньому світлі люди й собаки бігли й бігли далі. Вони не знали втоми. А це ж був не якийсь особливий день, тільки перший з шістдесятьох таких самісіньких днів. Хоча напередодні Буйний День прогуляв, протанцював, прокубрячив цілу ніч, на ньому це не відбилось анітрохи: раз — через його надзвичайну життєву наснагу, а по-друге — через те, що таких ночей у нього в житті було не густо. Склянка кави перед сном дужче б уплинула на людину кабінетну, ніж на Гарніша пиятика та гульбощі упродовж цілої ночі.
Буйний День не мав годинника, але він відчував час і досить точно визначив його якось підсвідомо. Коли, на його думку, минула шоста година, він почав назирати місця для ночівлі. Юкон саме робив коліно, і дорога перетинала річку. Не побачивши по цім боці підхожого місця, вони подались на той бік. До другого берега було з милю, та на половині дороги вони натрапили на крижаний зашерет і втратили цілу годину, пробиваючись поміж крижинами. Нарешті Буйний День нагледів те, чого вони шукали, — суху деревину недалеко від берега. Кама щось буркнув задоволено. Санки виїхали на берег, подорожні почали лаштуватись на ночівлю.
Розподіл праці в них був досконалий. Кожен знав, що йому робити. Буйний День узяв сокиру й розрубав суху ялицю, а Кама лижвою розгріб на два фути сніг на річці й другою сокирою наколов льоду варити страву. Клаптем сухої березової кори розпалили вогнище. Буйний День заходився куховарити, а індіянин розвантажив санки, роздав собакам пайку сушеної риби і повісив торбу з харчами високо на гілляку, щоб вони не могли доскочити. Тоді зрубав невеличку ялинку, обчухрав її, втоптав сніг при вогнищі, застелив його щільно свіжим пагіллям і кинув на нього свого й Гарнішевого мішка. Там були сухі панчохи, спідня білизна та укривала з заячих шкурок. У Ками було їх два, а в Буйного Дня тільки одне.
Вони працювали безупинно, мовчки, не марнуючи часу. Кожен справляв, що треба, не зважаючи й не дожидаючи на другого. Як не стало льоду до варива, Кама мовчки пішов наколоти його, а як собака випадком звалив поставлену лижву, Буйний День поставив її знову на місце. Поки кипіла кава й смажилося сало, він заколотив млинці й приставив до вогню великого казанка з бобами. Кама повернувся з річки і, сівши скраєчку на ялинове гілля, заходився лагодити збрую.
— Боюся, що Скукум і Буга знов буде погризся, — сказав він, беручись до їжі.
— Наглядай за ними, — коротко відповів Буйний День. Ото була й уся їхня розмова при вечері. Раз за їжею Кама лайнувся, скочив і, вхопивши головешку з вогню, кинувся розбороняти собак, що зчепилися гризтись. Буйний День, напихаючи собі рота, не переставав кидати шматочки льоду в бляшаний казанок, де вони танули. Вечерю впорали хутко. Кама підкинув дров у вогонь, нарубав їх на ранок і взявся знову до збруї. Буйний День, не жалкуючи, накраяв сала й укинув у казанок, до варилися боби. Попри сильний мороз, мокасини в обох були мокрі. Коли все впорали й можна було вже не злазити з острівця намощеного гілля, вони постягали їх і повісили сушитися на застромлених біля вогню патичках, повертаючи то одним, то другим боком.
Коли боби вкипіли, половину їх Буйний День висипав у торбину на півтора фути завдовжки й три дюйми завширшки й залишив на снігу, щоб добре замерзло, а решту покинув у казанку на завтра, на сніданок.
Було вже пізніше за дев"яту годину. Собаки давно втихли. Потомлені тварини поскручувались калачиком у снігу, поховавши писки й понакривавшися зверху кудлатими вовчими хвостами. Люди й собі стали лагодитися спати. Кама розстелив своє хутряне укривало і закурив люльку. Буйний День скрутив цигарку з рудого паперу.