— Воно для кожного — сюрприз. Бачите оті високі скелі на північному заході? Звідти я вперше й угледів його. Раптом дивлюся, а під ногами в мене — озеро. Я на той час уже й зневірився був, що знайду його.
— Оце ж і зі мною так само, — кивнув головою співрозмовник. — Я вже повертався назад, ще вчора ввечері сподівався вийти на берег Стюарту, а вийшов до цього озера. Але якщо це — озеро Несподіванок, то де Стюарт? І де я блукав увесь цей час? І як ви опинилися тут? І взагалі як вас звати?
— Беллю. Кіт Беллю.
— О, та я про вас чув! — Очі й усе обличчя незнайомцеві освітив усміх, і він простягнув Смокові руку. — Я про вас чи не геть усе знаю!
— Видно, читали у газетах судову хроніку, — відбувся жартом Смок.
Чоловік засміявся й похитав головою.
— Ні. Просто я знаю, що де робиться на Клондайку. Я б доконче упізнав вас, якби ви були поголені. Я ж сидів у «Оленячому Розі», коли ви грали там у рулетку, і бачив, як ви наставили носа всім банківникам. Мене звуть Кар-сон — Енді Карсон, і їй-богу, я дуже радий, що познайомився з вами.
Карсон був коротенький на зріст, жилавий, міцний чоловічок із жвавими чорними очима; від нього так і віяло приязністю.
— То, кажете, це озеро Несподіванок? — усе ще не її му чи віри, перепитав він.
— Атож.
— І дно його вибруковане золотом?
— А певно. Можу показати вам кілька камінців з тієї бруківки. — Сягнувши рукою в кишеню, Смок видобув з півдесятка самородків. — Бачите? Пірнайте на дно — можете й очі зав"язати — і набирайте собі в обидві кишені. Тільки потім треба пробігти з півмилі, щоб зігрітися.
— Ех, щоб мене мухи з"їли, ви таки випередили мене! — незлобиво вилаявся Карсон. Але видно було, що він прикро розчарований. — А я ж сподівався сам усе загарбати. Ну, та я хоч навчився по горах тут лазити, і то користь.
— Користь! — вигукнув Смок. — Коли нам пощастить дістатися до дна, Рокфеллер проти нас жебраком буде!
— Але ж воно все ваше, — відмовив Карсон.
— Моє? Та я ж вам кажу, такого багатющого покладу ніхто й ніколи ще не знаходив. Його вистачить і на вас, і на мене, і на мого компаньйона, і на всіх наших друзів. Пів-акра цього дна багатше за Бонанзу й Ельдорадо вкупі. Заморока лише в тому, як його осушити. Це коштуватиме мільйони. А ще я боюся, коли ми потім не подбаємо про якесь обмеження видобутку, золото просто знеціниться!
— Цебто ви хочете сказати… — Карсон не договорив, бо від подиву йому аж мову відібрало.
— Атож, я кажу, що ви можете пристати до нас. Щоб це озеро осушити, піде рік, а то й два, а заразом — і всі гроші, що ми тільки зможемо зібрати. Але осушити його можна — я вже навіть знаю як. Нам потрібна буде сила-силенна робочих рук, усі, хто схоче працювати за платню. Доведеться найняти ціле військо, і вже тепер потрібні люди, що на них можна б покластися. То як ви — приєднуєтеся?
— І ви ще питаєте? Та я вже почуваюся мільйонером, і коли б змога, то я б уже навіть і на той льодовик не ліз! Прикро було б саме тепер скрутити собі в"язи. Шкода, що в мене шипів більше немає. Я оце останнього забивав, коли ви з"явилися. А у вас як? Покажіть-но.
Смок підняв ногу.