— Ви теж перев"яжіться, — звелів він.
— Як я зірвуся, то й вас потягну, — відказав Смок. Але той нетерпляче відмахнувся.
— Помовчте, — звелів він. — Воно може завалитися від самого крику.
— Але як я зірвуся… — знову почав Смок.
— Мовчіть! Нікуди ви не зірветеся. Робіть, як я сказав. Отак, попід пахвами. І міцніше. А тепер давайте. Але обережно. Я вибиратиму мотузку, а ви підходьте, отак. Легенько, легенько.
Смокові залишалося з десяток кроків, коли місткові настав крах. Тепер уже без тріскоту, а тільки здвигаючись, він осувався вглиб.
— Мерщій! — скрикнув Карсон, перехоплюючи мотузку й напинаючи її.
І в ту мить, коли місток полетів у прірву, Смок черкнув пальцями тверду стіну розпадини — та з-під його ніг зникла опора, і все тіло посунуло вниз. Карсон, що сидів над ним, ще міцніше вперся п"ятами, щосили напинаючи мотузку. Йому вдалося підтягти Смока трохи вище, але тут він і сам не втримався й зірвався зі своєї заглибини. Перевернувшись у повітрі, мов кіт, він з"їхав униз, відчайдушно хапаючись за ковзку кригу. Під ним, на другому кінці напнутої сорокафутової мотузки, так само відчайдушно хапався руками за стіну Смок. І ще не встиг долинути знизу гуркіт від снігового обвалу, як обидва спромоглися зупинити своє сповзання. Карсон перший затримався на виступі скелі і, напнувши мотузку, допоміг Смокові знайти точку опори.
Обидва опинилися тепер у невеличких западинках, але Смокова була така неглибока, що хоч би як він розпластувався на ній, то однаково б вислизнув, якби не напнута мотузка. Він лежав на краю виступу й не бачив схилу попід собою. Минуло кілька хвилин, поки обидва обмірковували становище, і на диво швидко опановували мистецтво прилипати до мокрої, слизької криги. Коротун перший подав голос.
— Агов! — гукнув він, і трохи перегодом додав: — Якщо ви продержитеся хвильку самі, я обернуся. Ану, спробуйте.
Смок напружився і втримався якусь мить самотужки. Мотузка напнулася знову.
— Зможу! — гукнув він. — Скажете мені, як наладитеся. Тільки не довго.
— За три фути піді мною добра опора для ніг, — сказав Карсон. — Мить — і я там. Готові?
— Давайте!
Нелегкий то був номер — сповзти на ярд униз по крутизні, обернутися й знову сісти, однак ще важче було Смокові: він щосили притискався до криги, але м"язи його затерпали і він уже відчув, що починає поволі зсуватися… Та нараз мотузка знов напнулася, і Смок побачив над собою Карсонове обличчя. Під шаром засмаги воно було бліде, аж жовте, і Смок мимоволі подумав, що й сам він не інакше виглядає. Але тут він побачив, як Карсон тремтячою рукою намацує ножа на поясі, і вирішив, що це кінець: Карсон, либонь, очманів зі страху і зараз переріже мотузку.
— Н-не дивіться на мене так, — пробелькотів коротун. — Я не б-боюся. Це просто нерви, б-бодай їм грець. Зараз усе буде гаразд.
І зігнутий у три погибелі, перетремтілий, незграбний Карсон, однією рукою напинаючи мотузку, а в другій затиснувши ножа, почав видовбувати ним у кризі зарубки для ніг.
— Карсонс, — стиха промовив Смок, — ви молодець. Молодець.
Карсон у відповідь безпорадно всміхнувся.
— Я змалку боявся височини, — признався він. — Від неї мені наморочиться. Я перепочину трошки, гаразд? А потім поглиблю ці зарубки, щоб певніші були, коли я витягатиму вас.