— Помовчте. Тепер я такі зарубки зроблю, що не тільки людину, а цілого коня можна буде витягти.
— Ви вже доволі попотягали мене, — провадив своє Смок. — Досить уже!
— Скільки разів я вас витягав? — сердито спитав Карсон.
— Більше, ніж треба було. Через це й самі сповзаєте все нижче.
— Зате чимраз краще розумію правила гри. Я триматиму вас на мотузці, аж доки ми виберемося звідси. Ясно? Господь бог знав, що робив, коли наділяв мене легкою вагою. А тепер помовчте. Я зайнятий.
Кілька хвилин обидва мовчали. Смок чув, як дзвякає, ніж об кригу, а іноді з-за виступу долітали до нього крижані скалки. Смокові кортіло пити; не відриваючи рук і ніг від слизької поверхні, він губами ловив ці дрібні крижинки, чекав, доки вони розтануть у роті, й ковтав.
Раптом згори долинув зойк, що перейшов у розпачливий стогін; мотузка попустилася, і Смок щосили вчепився за кригу. Але мотузка одразу ж знову напнулася. Смок скосив очі вгору і побачив, як з-поза виступу до нього по крутизні ковзнув ніж, вістрям уперед. Смок затис його щокою, здригнувся з болю, бо ніж різонув шкіру, але тут-таки притис його ще міцніше й зупинив.
— Ну й роззява ж я! — забідкався Карсон.
— Нічого, я його впіймав, — озвався Смок.
— Правда? Тоді послухайте, у мене в кишені повно мотуззя, я скину вам кінець, і ви прив"яжете ножа.
Смок не відповів, збуджений виром суперечливих думок.
— Агов! Чуєте? Ловіть мотузку. Гукнете, як упіймаєте.
Кишеньковий ножик, прив"язаний до шворки, як грузило, ковзнув по кризі. Смок упіймав його, затис у руці, зубами витяг велике лезо й перевірив, чи гостре. Потім прив"язав до кінця шворки великого ножа й гукнув:
— Тягніть!
Скосивши очі, він дивився, як ніж повзе нагору. Але він бачив ще й інше: оцього коротуна, що стоїть зляканий і непохитний; він тремтить, у нього цокотять зуби, паморочиться в голові, але він мужньо долає ляк та відчай і поводиться як герой. Відколи Смок познайомився з Куцим, ще ні до кого не проймався він так одразу приязню, як до Карсона. Справді, цей таки куштував ведмедини, він щирий і самовідданий товариш, а волі його ніякому страхові не збороти. Але Смок тверезо оцінював становище. Обом їм не врятуватись. Раз у раз вони сповзають нижче в провалля, і саме він затягує туди Карсона, бо важить більше. А тим часом сам-один коротун легко видряпався б нагору. На крутизні-бо він чіпкий, як муха.
— Ну, наші в дамках! — долинув голос згори, з-за прискалку. — Тепер ми враз вихопимося звідси.
Карсон так силкується надати своєму голосові бадьорості! — подумав Смок.
— Вислухайте мене, — сказав він рішуче, і в цю мить в уяві його постало обличчя Джой Гастел. — Ножа я повернув вам, щоб ви вибралися звідси. Ясно? А кишеньковим я переріжу мотузку. Краще один живий, аніж обоє загиблі. Ясно?
— Ні, ми разом пан, або пропав, — тремтячим, але впертим голосом відказав Карсон. — Якщо ви ще трохи почекаєте…
— Ні, вже досить. Я не одружений, і вдома мене ніхто не жде — ні гарна жіночка, ні діти, ані яблуні. Ясно? Тож вибирайтеся звідси!