Смокові потеплішало на серці.
— Послухайте, Карсоне. Ви повинні перерізати мотузку. Витягти мене ви однаково не зможете, то навіщо ж обом гинути. Ножа маєте, черкніть, та й годі.
— Помовчте! — обурився Карсоп. — Я у вас поради не питаю.
Смок відзначив подумки, що гнів додав Карсонові снаги. Що ж до нього самого, то йому довелося ще більше зціпити зуби, притискаючись усім тілом до криги, щоб не впасти.
Раптом зойк і вигук: «Держіться!» — попередили його про небезпеку. Прилігши обличчям до криги і надлюдським зусиллям напруживши всі м"язи, він завмер, коли відчув, що мотузка попустилася. Карсон сковзав до нього! Смок не наважувався звести очі. Нараз, однак, мотузка знов напнулася — Карсон таки зупинився.
— Боже, ще б мить — і нам кінець, — прохрипів Карсон. — Я з"їхав на цілий ярд. Ще трохи полежте. Треба робити нові ямки. Якби лід не такий крихкий, ми давно вже були б нагорі.
Лівою рукою він придержував мотузку, допомагаючи Смокові триматися, а правою довбав кригу. Так минуло хвилин десять.
— Тепер послухайте, що я зробив, — гукнув Карсон. — Я видовбав зарубки вам для рук і ніг, щоб ви стали поряд зі мною. Я поволі підтягуватиму мотузку, а ви лізьте сюди, тільки не спішіться. Але спершу ось що: я напну мотузку, а ви скиньте клунка. Ясно?
Смок кивнув і обережно повідстібував ремінці. Потім легенько стенув плечима, і клунок, перемахнувши через край виступу, зник з очей.
— А тепер я свого скину, — сказав Карсон, — Потерпіть ще трохи!
Ще за п"ять хвилин Смок почав видиратися вгору. Досуха витерши долоні об рукави, він уп"явся руками в кригу й поповз, чіпляючись, дряпаючись, притискаючись до крутизни, а напнута мотузка допомагала йому. Без Карсона-бо він борсався б на місці. Але тепер давалася взнаки його вага: хоч і дужчий за Карсона, він насилу втримувався на крутосхилі. На третині відстані до Карсона, де стіна ставала ще крутіша, а крижана поверхня — ще більш ослизла, Смок відчув, що мотузка послабла. Він повз дедалі повільніше. Затриматись ніде було, і навіть одчайдушні зусилля не посували його вище ні на крок, ба навіть він почав сповзати вділ.
— Я падаю! — крикнув він.
— І я, — крізь зуби видушив Карсон.
— Тоді кидайте мотузку!
Мотузка ще раз напнулася в марному зусиллі, а тоді Смок ще швидше покотився вниз. Він пролетів повз западину, в якій допіру лежав, перевалився через виступ скелі і, падаючи далі, мигцем побачив Карсона: той теж летів униз, руками й ногами шалено силкуючись затримати падіння. Зірвавшися з виступу, Смок подумав, що летить у провалля, та за мить здивовано відчув, що тільки котиться схилом. Мотузка трохи загальмувала його доземний рух, коли схил став крутіший, та майже відразу почався ще один положистий прискалок, і Смок нарешті опинився в новій заглибині. Карсона він тепер не бачив — той затримався в западині, де тільки-но лежав Смок.
— Господи! — почув він тремтячий Карсонів голос. — Оце так-так!
Карсон замовк, і Смок відчув, що мотузка смикається.
— Що ви там робите? — гукнув він.
— Зарубки, — затинаючись, відповів коротун, — Для рук і ніг. Ви тільки почекайте. Зараз упораюся й умить витягну вас. Не зважайте на мій голос. Це не з ляку, а просто я збуджений. Усе буде гаразд, побачите.
— Слухайте, ви через мене зовсім висилитеся, — сказав Смок. — Крига тане, і рано чи пізно ви зірветеся услід за мною. Переріжте мотузку. Чуєте? Навіщо обом пропадати. Послухайте, ви молодець, як ніхто, і ви зробили все, що могли. Ріжте мотузку!