— Вона виросла в сідлі, і мало хто з американців витримає верхи стільки, як вона, — відповів Енріко. — І, з вашого дозволу, тільки-но ми побачимо «Долорес», як відразу спустимо великого човна.
РОЗДІЛ VIII
— Добре, капітане, добре, — заспокоював Генрі метиса-шкіпера, що стояв з ними на березі і начебто страшенно не хотів прощатись і вертатися до «Анджеліки», яка за півмилі від берега непорушно застигла на тихій воді затоки Хучітан.
— Це те, що зветься збочити з курсу, — пояснив Френк, — Гарний вислів — «збочити з курсу». А ще коли бачиш, що це саме в той бік, куди треба,
— Якщо не вдасться, — заперечив капітан Тріфзен, — тоді це звуть зовсім інакше і досить неприємно: катастрофа.
— Якраз це й спіткало «Долорес», коли ми заплутали її гвинта, — засміявся Генрі. — А ми навіть не знаємо, що означає катастрофа, ми звемо нашу пригоду збоченням з курсу. На доказ того, що ми впевнені в цьому, ми залишаємо з вами двох синів сеньйора Солано. Альварадо й Мартінес знають цю протоку, як свої п"ять пальців. Воші виведуть вас звідси, тільки-но подме вітер. Начальник поліції вами не цікавиться. Він хоче впіймати нас, і коли ми поїдемо в гори, він кинеться навздогінці з усім своїм людом.
— Хіба ж ви самі не розумієте? — додав Френк. — «Анджеліка» потрапила в пастку. Коли ми залишимось на ній, начальник поліції захопить і нас, і «Анджеліку». А ми збочимо з курсу, тікаючи в гори. Він кинеться за нами, й «Анджеліка» тим часом утече. Нас же він, звісно, не спіймає.
— А коли я втрачу шхуну? — не здавався смаглявий шкіпер, сівши на каміння. — Якщо вона розіб"ється? Ви ж бо знаєте, що проходи тут дуже небезпечні.
— Тоді вам заплатять за неї, як я й раніш казав, — промовив Френк, починаючи втрачати терпець.
— А скільки в мене ще буде витрат…
Френк витяг блокнота й олівця і, написавши кілька слів, передав папірця шкіперові.
— Віддасте це сеньйорові Мельхіорові Гонсалесу в Во-кас-дель-Торо. І одержите тисячу доларів. Він банкір, мій агент, і за все вам заплатить.
Капітан Тріфзен недовірливо глянув на папірця.
— Не бійтеся, він має чим заплатити, — сказав Генрі.
— Воно-то так, сер. Я знаю, сер, що містер Френк Морган відомий багач. Та скільки в нього грошей? Чи є хоч стільки, як у мене? Я маю «Анджеліку», і за неї я не винен жодного песо. Я купив дві незабудовані ділянки в місті Колоні. І до того ж у мене є чотири ділянки в Велені, над самим морем. І я стану заможною людиною, коли Об"єднана фруктова компанія почне будувати там склади…
— Скільки лишив тобі батько, Френку? — спитав Генрі, щоб піддрочити шкіпера. — Рахуючи цілими?
Френк знизав плечима і відповів, не називаючи докладної цифри:
— Більше, ніж у мене пальців на руках і ногах.
— Доларів, сер? — поцікавився капітан. Генрі похитав головою.
— Тисяч доларів, сер?