— Ходи сюди! — владно наказала вона.
З першого ж погляду, ледве вступивши в кімнату, Торес зрозумів, що то її спальня. Та йому було не до оглядин. Піднявши віко важкої, кутої міддю скрині, вона махнула рукою й звеліла йому підійти й глянути всередину. Скорившися, Торес остовпів з дива. Дівчинка сказала правду. В скрині, немов зерно в засіці, лежали незліченні скарби: діаманти, рубіни, смарагди, сапфіри, найкоштовніші, найчистішої води і найбільших розмірів.
— Занурюй руки по плечі, — сказала Цариця, — і переконайся, що ці цяцьки справжні самоцвіти, а не витвір фантазії і мрій, які бачать тільки вві сні. А тепер можеш розказати про це своєму багатому приятелеві, що має одружитися зі мною.
І Торес, знетямившись від давнього вина, що вогнем запалило йому мозок, зробив, як йому наказано.
— Невже ж ці скляні цяцьки так тебе вразили? — глузливо кинула Цариця. — В тебе такий вираз, ніби ти бачиш якесь чудо.
— Я ніколи не думав, що на світі можуть існувати такі скарби, — белькотів сп"янілий Торес.
— То що — вони неоціненні?
— Так, неоціненні.
— Вони дорожчі за мужність, за честь, за кохання?
— Вони дорожчі за все. Вони можуть довести до божевілля.
— І на них можна купити кохання, щире кохання чоловіка або жінки?
— На них можна купити ввесь світ.
— Слухай, — сказала Цариця, — ти чоловік. Ти знав жінок. Невже ж за них можна купити й жінку?
— Від часу створення світу за них купували й продавали жінок, та й самі жінки продавали себе для них.
— І вони можуть купити серце твого любого друга Френка?
Тільки тепер Торес глянув на неї навісними від вина й видовиська такої сили самоцвітів очима, кивнув головою і щось промимрив.
— І твій приятель Френк так само цінує їх?
Торес мовчки кивнув головою.
— І всі їх так високо цінують?
Він знову мовчки кивнув.