Цариця вибухнула глумливим сміхом і, нахилившись, набрала цілу жменю коштовних самоцвітів.
— Ходімо, — наказала вона, — я покажу тобі, як я їх ціную.
Вона вивела Тореса з кімнати на ґанок над водою, яка саме під ним утворювала вир. Тут, певне, і був той підземний вихід, що ним, як здогадувалися Моргани, витікала вода з озера.
Цариця знову глумливо засміялася й жбурнула самоцвіти просто у вир.
— Ось як я їх ціную, — промовила вона.
Торесові забило дух, коли він побачив таке марнотратство, і він зовсім протверезився.
— І вони ніколи не повернуться, — засміялася Цариця. — звідти ніщо не випливає… Дивись!
Вона кинула в воду букет квітів, що, покружлявши, пірнули у вир і щезли з очей.
— Коли ніщо не випливає, то куди ж воно все дівається? — хрипко спитав Торес.
Цариця знизала плечима, але він зрозумів, що їй відома таємниця виру.
— Не одна людина пішла вже цим шляхом, — задумливо сказала Цариця. — І ніхто з них не повернувся. Цією дорогою пішла й моя мати. Я тоді була ще дівчинкою. А тепер, чоловіче в шоломі, йди собі. Перекажи, що ти бачив, своєму панові… тобто приятелеві. Перекажи йому, який у мене посаг. І коли він хоч наполовину любить так, як ти, ці цяцьки, то нехай швидше приходить обняти мене. Я залишусь тут і замріяно чекатиму його приходу. Рух води зачаровує мене.
Вона відпустила Тореса.
Увійшовши в спальню, Торес стиха вернувся до ґанку і побачив, як Цариця опустилася на поміст і, поклавши на руки голову, втупила очі у вир. Тоді він метнувся до скрині, підняв віко і, набравши повну жменю самоцвітів, сховав їх у кишеню. Не встиг він захопити другу жменю, як за його спиною почувся глумливий Царицин сміх.
Тореса пойняв такий жах і гнів, що він шарпнувся до неї, загнав назад аж на ґанок і не схопив тільки тому, що вона витягла кинджал.
— Злодію, — спокійно сказала Цариця, — в тебе немає честі. У нас, у долині, злодіїв карають смертю. Я зараз же покличу своїх служників, і вони кинуть тебе у воду.
Ця загроза додала Торесові спритності. Глянувши у вир, він нажахано скрикнув, ніби побачив там щось незвичайне, став навколішки й заховав між долоні своє скривлене зі страху обличчя. Цариця й собі зиркнула у воду, шукаючи там причини його переляку. Торес тільки й чекав цього. Немов лютий тигр, він кинувся до неї, схопив за руки й вирвав кинджал. Обтерши чоло від поту й усе ще тремтячи, він помалу приходив до пам"яті, а Цариця тим часом зацікавлено й сміливо дивилася на нього.
— Ти — нечиста сила, — просичав Торес, — відьма, що знається з пеклом і всіма чортами. А втім, ти жінка, народилась від жінки, отже, можеш померти. Ти така ж смертна, як усі люди. Даю тобі на вибір: або я кину тебе у вир і ти загинеш там, або…
— Або що? — спитала вона.
— Або… — Торес помовчав хвильку, облизав пересохлі губи й наважився. — Ні, слово честі, я не боюся! Або ми сьогодні ж поберемось! Таке моє рішення.
Ти хочеш одружитися зі мною задля мене самої чи задля моїх скарбів?