— Хто вас обороняє? — спитала Фрона Сент-Вінсента.
Він знизав плечима.
— Ніхто. Вони хотіли призначити якогось колишнього адвоката з Штатів, Біла Брауна, та я відмовився. Він тепер серед обвинувачів. Це Лінчів суд. Вони заздалегідь змовилися заподіяти мені смерть.
— Я хотіла б дізнатися про все від вас.
— Але ж, Фроно, я не винен… Я…
— Тихо! — Вона поклала руку йому на плече, щоб він замовк, і всю увагу звернула на свідкові слова.
— То цей газетяр, як в"юн, вився, але ми з П’єром увіпхнули його в хатину. Він як став, то й не ворухнувся, тільки плакав…
— Хто плакав? — перепитав обвинувач.
— Він, оцей самий. — Скандінавець показав на Сент-Вінсента. — Я запалив світло. Каганець був перекинутий, але я в кишені мав свічку. Дуже добрий звичай носити свічку з собою, — поважно додав він, — А Борг, він лежав мертвий, а скво сказала, що все це зробив він, і зразу ж таки теж померла.
— Та хто саме зробив?
— Та він же, він! — Свідок знову тицьнув пальцем на Сент-Вінсента.
— Вона так сказала? — тихо спитала Фрона.
— Сказала, — так само тихо відповів Сент-Вінсент. — Це правда. Тільки я не можу зрозуміти, чому вона це казала. Була, мабуть, не при пам"яті.
Смаглявий чоловік у приношеній одежині почав допитуватися свідка про подробиці. Фрона уважно слухала. Допит, одначе, нічого нового не дав.
— Ви теж маєте право давати свідкові запитання, — звернувся голова до Сент-Вінсента. — Хочете його про що-небудь спитати?
Журналіст крутнув головою.
— Спробуйте! — наполягала Фрона.
— Яка з цього користь? — сказав він безнадійно. — Мене засуджено заздалегідь.
— Одну хвилинку, будь ласка! — гучний Фронин голос зупинив свідка, що хотів одійти. — Ви самі не знаєте, хто вчинив убивство?
Скандінавець непорозуміло витріщився на неї, неначе чекав, поки усвідомить собі її запитання.