Корліс похилив голову.
— Я справді, Фроно, ще не бачив такої послідовної жінки, як ви! Майте ж до того на увазі, — тут він випростався й твердим, владним голосом мовив далі, — що наша з вами справа не закінчилася.
Вона намагалась перепинити його, але він на те не зважав:
— Я знаю, я відчуваю, що все буде інакше. Кажучи вашими словами, ще не всі факти враховано. А щодо Сент-Вінсента… Ви ще будете моєю! Хіба що тільки не дуже скоро…
Він пожадливо простяг до неї руки, але вона попередила його рух, засміялась і, ухилившись від нього, легко побігла стежкою.
— Верніться, Фроно! Верніться! — кричав він їй услід. — Мені шкода!..
— Не треба, — почулася відповідь. — Не шкодуйте, а то й я шкодуватиму. На добраніч!
Він почекав, поки вона зникла в темряві, і вернувся до хатини. Він забув про те, що діялося всередині, і, ввійшовши, в першу мить здивувався. Карибу Бланш тихо хлипала осторонь. Мокрі її очі блищали від сліз, і, коли він подивився, по щоці в неї котилася сльозина. Бішопове лице набрало поважності. Діва впала головою на стіл серед перекинутих кухлів та розлитого пуншу. Корнел колихався над нею, гикав та мимрив: «Все буде гаразд, моя люба, все буде гаразд». Та Діва не вгавала.
— О боже! Як подумаю, чим я була колись і що з мене тепер зробилося… і не винна я в цьому! Не винна, кажу вам! — крикнула вона, раптом розлютувавшись. — Де я народилася, питаю я вас? Хто був мій батько? Гіркий п"яниця! А моя мати? Весь Уайтчепел знав її! Хто витратив хоч гріш на мене, на моє виховання? Хто коло мене впадав, хто мене коли пожалів, хоч крихітку, одробиночку?
Корліс раптом відчув до всього цього огиду. — Замовкніть! — наказав він.
Діва підвела голову. З розкуйовдженим волоссям вона скидалася на фурію.
— Хто вона? — глузливо запитала вона. — Ваша коханка?
Корліс люто повернувся до неї. Обличчя його зблідло, голос дрижав од гніву. Діва зіщулилась, інстинктивно захищаючи обличчя руками.
— Не бийте мене, сер! — заголосила Діва. — Не бийте! Корліс схаменувся й опанував себе.
— Ну, — мовив спокійно, — вдягайтеся та йдіть собі. Всі! Геть звідси!
— Це не по-людському! — засичала Діва, побачивши, що їй фізично нічого не загрожує. Та Корліс, не звертаючи на це уваги, сам випровадив її до дверей.
— Виганяти дам! — вереснула Діва, спіткнувшися об поріг.
— Не ображайтесь! — мурмотів Корпел. — Не ображайтесь!
— На добраніч! Вибачайте, — сказав Корліс, ніяково посміхаючись до Бланш, що виходила з хати.
— Ви джигун! От ви хто! Джигун паршивий! — гукнула Діва з-за дверей.