— Надзвичайно важка дорога по цей бік після завороту, — на весь голос зауважив він, кидаючи красномовні погляди на пляшку. — Там, де джерела, лід підтанув зісподу, і цього не видно, аж заки провалишся. — Він звернувся до жінки, що грілась коло пічки — Як ви себе почуваєте, Бланш?
— О, чудово! — відповіла вона, ліниво потягаючись та переставляючи ноги. — Хоч, правда, мої ноги не такі гнучкі, як були перше.
Дозволившись поглядом у господаря, Корнел відкрив пляшку і майже по вінця наповнив чотири бляшаних кухлі та слоїк з-під варення.
— А що, якби грогу, — вмішалася Діва, — чи пуншу? У вас найдеться цитриновий сік? — звернулася вона до Корліса. — Є? Чудово! — Діва блиснула чорними очима на Дела. — Гей, кухарю! Давайте-но миску та зогрійте води в казані. Та хутчіш! Джек ставить, та без мене не буде діла. Цукор є, містере Корліс? А мускатний горіх? Ну, хоч цинамон? Гаразд! Піде й цинамон. Та не спіть, кухарю!
— Ну, хіба ж не калина? — прошепотів Корнел до Ванса, стежачи оспалими очима, як вона розмішувала киплячий пунш.
Та Діва всю свою увагу звернула на інженера.
— Не вважайте на нього, сер, — порадила вона, — він уже набрався. Всю дорогу цілувався з пляшкою.
— Але ж, люба моя… — запротестував Джек.
— Яка там люба! — розсердилась вона. — Ви мені зовсім не до вподоби!
— Чому?
— Тому… — вона обережно налляла пуншу в кухлі й задумалась. — Тому, що ви жуєте тютюн і заросли бородою. Мені до вподоби молоді хлопці з поголеним обличчям.
— І що там вона верзе! Не вірте їй! — сказав Корнел. — Вона навмисне так, аби мене подратувати.
— Ну, тепер уже глядіть свого пуншу, — скомандувала вона гостро. — Так воно буде краще.
— За кого ми питимем? — крикнула Бланш від пічки. Підняті вгору кухлі застигли в повітрі.
— За королеву! — швидко промовила Діва. — Хай живе!
— І за Біла! — докинув Дел Бішоп.
Кухлі нерішуче захиталися в повітрі.
— За якого Біла? — підозріливо спитала Діва.
— Маккінлі.
Вона приязно до нього усміхнулася: