Корліс поклав їй руку на плечі й змусив сісти.
— Ноги ваші. Їх так не можна залишити. Вони геть зранені. Гляньте. — Він повів рукою по підошві й показав їй скривавлену долоню. — Чому ви мені не сказали?
— Вони не дуже боліли.
— Дайте мені одну спідницю, — попросив він.
— У мене… — вона запнулася. — У мене їх тільки одна. Він оглянувся кругом себе. Томмі зник серед криги.
— Треба йти далі, — сказала Фрона, намагаючись піднятись.
Він знову заступив їй дорогу.
— І не ступите, поки я не поперев"язую вам рани. Заплющіть очі.
Вона послухала, а коли відкрила їх, побачила, що він, голий до пояса, перев"язує їй ноги своєю сорочкою, порваною на стяжки.
— Ви йшли позаду, і я не помітив…
— Не виправдуйтеся, будь ласка, — перехопила вона. — Я й сама могла вам сказати.
— Я не виправдуюсь. Навпаки, я вам дорікаю. Ну, тепер другу. Підніміть трохи.
Її близькість приводила його до божевілля, і він устами доторкнувся до маленького пальчика, до того самого, що через нього Фрона поцілувала була Курбертена.
Фрона не відсахнулась, але обличчя її спалахнуло, і вона затремтіла, — так як лише раз у житті тремтіла.
— Ви зловживаєте своїм добрим вчинком, — кинула вона докір.
— Ну то я одержу вдвічі більше.
— Не робіть цього, — попросила вона.
— А то чому? На морі є такий звичай, що, коли корабель тоне, то випивають на ньому все вино. Становище моє тепер таке, що я маю право…
— Але…
— Але що, міс Недотика?