— Ви ж знаєте, що я не заслуговую на таке прізвисько. Коли б не одна особа, то тепер…
Він зав"язав останнього вузла й пустив її ногу.
— А щоб йому чорт, отому Сент-Вінсентові! Ходімо!
— На вашому місці я теж би так учинила, — засміялася вона, беручись за свій кінець човна. — Як ви, одначе, змінилися, Вансе. Ви не той чоловік, що я бачила, коли йшла від Даї. Ви, між іншим, не вміли тоді лаятись.
— Я став не той, дякувати богові та вам. Але мені здається, що я за вас чесніший. Я свої погляди переводжу в життя.
— Це несправедливо, ви самі добре знаєте. Ви занадто багато хочете взяти з цих обставин…
— Тільки маленького пальчика!
— А може, й справді ви мене любите, як старший брат? Ну тоді можете, коли вже вам так хочеться…
— Мовчіть! — різко перебив він, — бо я зроблю дурницю!
— Перецілуєте всі мої пальці? — додала Фрона.
Він бовкнув щось невиразне, і розмова урвалася. Підіймаючись угору, вони обоє захекалися й весь час мовчали, аж поки рушили вниз останнім схилом до чистої води, де на них чекав Макферсон.
— Дел ненавидить Сент-Вінсента, — рішуче промовила Фрона. — А за що?
— Здається, що так. — Корліс допитливо поглянув на Фрону. — І куди тільки не йде, скрізь він із собою носить якусь стару російську книжку. Сам її прочитати не може, але вважає чомусь, що вона стане для Сент-Вінсента Немезідою. І знаєте, Фроно, він такий у цьому переконаний, що й я починаю йому вірити. Не знаю, чи я до вас прийду, чи ви до мене, але…
Випустивши човна, вона голосно засміялася. Він образився, і гаряча барва залила йому обличчя.
— Якщо я… — почав він.
— Пусте! — сміялася вона. — Не кажіть дурниць. А головне, не прибирайте такої поважної міни. Це зараз вам не до лиця. Волосся у вас розпатлане, за поясом ножака, самі голі по пояс — достеменний морський пірат, що стає до бою. Будьте грізні, люті, насуплюйте брови, лайтеся, — що хочете, але не будьте тільки таким поважним. Шкода, що не маю з собою фотоапарата! На старості літ я могла б тоді хвалитись: «Гляньте, друзі мої милі! Це Корліс, відомий дослідник Півночі. Такий вигляд він мав, коли закінчив свою славетну подорож по нетрях Аляски!»
Він докірливо показав на неї пальцем і промовив суворим голосом:
— А де ваша спідниця?
Фрона мимохіть поглянула на свої ноги. Рештки спідниці, лахміття якесь, ще теліпалися на ній, і вона заспокоїлася, хоч і почервоніла.
— Як вам не соромно!