— Як серце?
— Чудове.
— То ви вважаєте, що він витримає десять день?
— Будьте певні.
— Не вірю! — люто гримнув начальник. — Проте спробуємо.
Лягай, Стендінгу.
Я слухняно ліг долілиць на розстеленій пекельній сорочці.
Начальник на мить ніби завагався.
— Повернись! — наказав він.
Я спробував повернутись, але був такий кволий, що тільки безпорадно заборсався долі.
— Удає, — зауважив Джексон.
— Ну гаразд, перестане вдавати, коли я його доконаю, — сказав начальник. — Поможіть йому. Мені ніколи з ним воловодитись.
Мене перевернули на спину, і я глянув начальникові в обличчя.
— Стендінгу, — озвався він повагом. — Більше я не буду з тобою панькатись, я втомився, мені надокучила твоя впертість. Терпець мені урвався. Лікар Джексон каже, що ти ще можеш і десять день витримати в цій сорочці. Уяви, що з тобою буде. Я хочу дати тобі останню нагоду. Признайся, де динаміт. Тієї миті, як він буде у мене в руках, я заберу тебе звідси. Ти скупаєшся, поголишся і вдягнеш усе чисте. Я на півроку залишу тебе спочивати й оклигувати в шпиталі, а тоді призначу бібліотечним старостою. Це найбільше, що я можу для тебе зробити. До того ж ти ні на кого не доносиш. Ти єдиний у цілому Сан-Квентіні знаєш, де динаміт. Ти нікого не скривдиш, коли признаєшся, а тобі буде тільки добре. А якщо ні… — Він замовк і недвозначно знизав плечима. — Якщо ні, то тебе зашнурують зараз у пекельну сорочку на десять день.
Мене пойняв жах. Я був певен, так само як і начальник, що для такого кволого, як я, це означає смерть, але я згадав Морелову пораду. Тепер, як ніколи, вона була мені потрібна, і, як ніколи, я повинен твердо вірити в неї. Я усміхнувся в лице Есертенові і вклав свою віру і в усмішку, і в ті слова, що йому сказав.
— Бачите, начальнику, що я всміхаюся? — запитав я. — Якщо через десять днів, коли ви будете розв"язувати мене, я так само всміхатимусь до вас, то чи дасте ви тютюну й паперу Морелові й Опенгаймерові?
— Ну, хіба не божевільні люди ці вчені? — пирхнув капітан Джемі.
Начальник в"язниці був запальної вдачі і сприйняв мої слова за образливі кпини.
— За це тебе тільки тісніше сповиють, — сказав він.
— Пропоную вам закластися, начальнику, — спокійно провадив я далі. — Сповивайте мене якнайтісніше, — але справді, коли через десять днів я посміхнуся вам, то дасте тютюну Морелові й Опенгаймерові?