— Не так гостро, падре, — урвав я його, розгнівавшись. — Не забувайте, що ми з вами не в Римі.
— Мій найясніший володар… — почав він удруге.
— Найясніший править Римом, — знову спинив я його. — А тут — Франція.
Мартінеллі знизав плечима, вдаючи терпеливе смиренство, але його палючі, як у василіска, очі зраджували зовсім інше.
— Мій найясніший володар зацікавлений деякою мірою і тим, що робиться у Франції, — спокійно провадив він далі. — Ця дама не для вас. У мого володаря інакші плани… — Мартінеллі облизав тонкі губи. — Інакші плани щодо цієї дами… І щодо вас. Я, звісно, знав, про кого йшлося. То була велика герцогиня Філіпа, вдова Жофруа, останнього герцога Аквітанського. Але велика герцогиня, вдова й усе таке інше, була перш за все жінка, молода, весела, вродлива, створена, як мені здавалося, саме для мене.
— Які ж то плани? — запитав я гостро.
— Вони занадто широкі й глибокі, графе де Сен-Море, щоб я дозволив собі думати про них, а тим паче обмірковувати їх з вами чи з будь-ким іншим.
— Я знаю, починаються великі події, і липкі хробаки вже заворушились під землею, — сказав я.
— Мене попереджено, що ви дуже впертий, але я повинен виконати наказ.
Мартінеллі підвівся йти, і я собі підвівся.
— Я сказав, що це марна річ, — вів далі він. — Але вам дається остання змога змінити свої наміри. Мій найясніший володар поводиться з вами навіть більше, ніж великодушно.
— Гаразд, я подумаю, — безтурботно сказав я, проводячи його до дверей.
Він рвучко зупинився на порозі.
— Ні, час думати вже минув, — відказав він поважним тоном. — Я прийшов, щоб почути вашу остаточну відповідь.
— Я подумаю, — ще раз сказав я і потім, ніби згадавши, додав:
— Якщо плани цієї дами не погоджуються з моїми, то, можливо, плани вашого володаря й дадуть бажані наслідки. Але не забувайте, падре, він не мій володар.
— Ви не знаєте мого володаря, — мовив він урочисто.
— І не хочу знати, — відказав я.
Я стояв і прислухався до вкрадливої легкої ходи священикаінтригана, що спускався рипучими сходами. Якби я почав докладно розказувати всі подробиці побаченого за ті півдня й півночі, коли я був граф Гійом де Сен-Мор, то на це не вистачило б і десятка таких книжок, як оця моя. Багато дечого доводиться пропустити, мало не все, бо я ніколи не чув, щоб засудженому відстрочували вирок, поки він напише спогади, принаймні в Каліфорнії такого звичаю не було.
Удень я поїхав у Париж, але в стародавній Париж. Вузькі вулиці були в жахливому санітарному стані, скрізь лежали купи сміття. Але я не спинятимуся на цьому, так само не оповідатиму, що було після полудня: ні за прогулянку верхи на околиці міста, ні за великий бенкет, що його влаштував Гуго де Менонг, де я майже нічого не їв і не пив. Почну з самого кінця своїх пригод, коли я стояв і жартував з Філіпою. Боже мій, яка вона була вродлива! Вона була поважна дама, а проте насамперед — жінка.