Галка

Іван Сергійович дивився на мої погони і докірливо хитав головою:

— Дитинство ще у ваших головах!

«Всіх, значить», — подумав я. Однак Миколи вже не було тут. «Коли встиг намазати п"яти салом?» — озирався, червоніючи від сорому. Потупив очі додолу і Василь.

— А якби зі мною приїхав генерал?

— Пригостили б і генерала яблуками! — сказав Василь, підморгнувши мені.

«Молодець! Таки знайшов що відповісти!»

— Ну, гаразд. Тобі, Галко, я приніс листи…

Іван Сергійович вийняв з польової сумки трикутнички.

— Від матері і від братів. А від неї поки що нема, — повідомив Іван Сергійович.

— Таки мама жива! — миттю розгорнув я трикутник. — Як я за них усіх боявся!..

— Можеш лист тримати при собі. Та краще, коли він побуде у мене, як і твій комсомольський квиток. У нас ваші документи, товариші, — звернувся Іван Сергійович до мене і до Василя, — не пропадуть. Повернемо після війни.

Після війни… А до державного кордону з України тисяча кілометрів. Тут же фронт на околиці Ленінграда, у Стрельно, у самому Петродворці. Війни тої минуло хтозна-скільки, і ми більше відступали. Тепер стали повертати. І, мабуть же, не меншою кров"ю, ніж віддавали місто за містом, край за краєм. Німці були вибиті з Харкова, з Донбасу, і удари Воронезького, Степового і Південного фронтів тепер спрямовані до Дніпра, на Київ, Дніпропетровськ, Запоріжжя. Діла пішли там непогано. Україна — головна ділянка фронту в цю осінь.

Світило-місяць, по якому я рахував час свого перебування в армії, починаючи з жовтня 1940 року, тут, на віллі, знову став семиденним. Тільки цього жовтневого вечора місяць був перетятий яблуневим галуззям, на якому вже не було плодів, а доживаюче листя лякливо тремтіло навіть без вітру.

Холодного й мрячного дня ми втрьох — Микола-москвич, Василь-саратовець і я сіли на Фінляндському вокзалі у поїзд. У поїзді я вперше на війні. Дивно якось. Щоправда, поїздові тут не розігнатися. Вже за тридцять кілометрів у напрямку Фінляндії — фронт. Однак робочі поїзди ходили в цьому, єдиному в блокаді, напрямку.

Коли б фронт від Ленінграда був хоча б за сотню кілометрів, ми б неодмінно поїхали і туди, щоб випробувати в дії нашу рацію «Север», бо ж тримати зв"язок з Центром доведеться з ворожого тилу за сотні кілометрів. Зійшли ми незабаром на якомусь полустанку. По прямій звідси до (нашої вілли, де сидить інструктор на радіовахті, кілометрів двадцять. Ось яка мала відстань для практичних занять.

До лісу пішли від колії мовчазні. Й схвильовані. Микола першим згадав, що в цих лісах, між озерами, влітку 1917 року жив у курені Володимир Ілліч Ленін. Тут вождь революції обдумував і писав розділи книги «Держава і революція». Тут Ілліч обмізковував тактику збройного повстання проти Тимчасового уряду.

Я йшов, як і мої обидва товариші, чавкаючи чобітьми по болотяному грунту, й думав про своє покоління, про ровесників, яким випало на світанку 22 червня сорок першого відстоювати у нерівних боях Леніним створену державу.

— Ну що, Галко! — вигукнув Микола. — Обрав місце, звідки подамо перший радіосигнал у Ленінград?

— А що? — спохопився я. — Розгорнемо рацію тут…

— Треба б на горбочок, як і по інструкції, — нагадав лейтенант Василь.