Галка

Він обняв Василя і мовби винувато сказав:

— Жаль, що нас трьох не взяли в одну групу.

— Надто розкішно — три радисти в один десант! — сказав Василь.

— Заїжджай, Галко, в Москву!

— Іншої дороги до дому у мене не буде, Миколо, — відповів я на запрошення. — Лише через Москву.

Василь і я вийшли на подвір"я. Повітря прохолодне. Небо безхмарне. У гіллях високої, вже зовсім безлистої яблуні ховався семиденний місяць — такий самісінький, як і жовтневого дня сорокового року, коли я покинув домівку, такий місяць, як і в вечір мого прибуття на цю віллу.

У гіллі посвистував балтійський вітерець. А десь далеко приглушено гриміли артилерійські залпи. Там гриміли бої за Ленінград, що розпочалися на цій землі ось уже два роки й три-місяці. Заради нових і переможних боїв, заради остаточного прориву блокади і розгрому під стінами міста Леніна німецько-фашистської армії Василь і я полетимо незабаром за лінію фронту.

«Прощай, яблуне, на якій ми виявили своє «дитинство»! До побачення, ясен-місяцю, нерозлучний супутнику на різних поворотах моєї життєвої стежки!» — зітхнув я, дивлячись на дерево і на небо.

Віддалік стояла тьотя Катя, схрестивши руки на грудях. Біля брами погуркувала «емка». Іван Сергійович уже відчинив дверці авто:

— Прошу, товариші лейтенанти!

ВАСИЛЬ, ОСКАР І Я

Господар двокімнатної квартири на вулиці Повстання — високий, білобрисий старший лейтенант. Волосся у нього аж жовтувате, ніби вилиняле на сонці.

— Радий, товариші, познайомитися. Я Оскар… — назвався він, вимовляючи слово «товариші» з якимось акцентом, не чисто по-російському, і тут же пояснив: — Я фінн.

«Цей Оскар — фінн, мабуть, і є знавцем німецької мови!» — подумав я, скидаючи шинель.

— Вечеря уже готова! Недавно тут був старшина, привіз продуктів і поставив ось цю пляшку, — запросив нас Оскар до столу.

За час перебування у розвідвідділі я вперше бачив, щоб начальство дозволило сто наркомівських грамів, що було звичайним явищем на фронті. Василь потер руки, ніби зайшов сюди з морозу. Я нишком зиркнув на чоловіка зі шрамом через усю щоку, прагнучи взнати, яке враження на Івана Сергійовича справило оте потирання рук. Він перехопив цей погляд і підморгнув.

— Тут і оселедчик є!.. Живемо, браття! — вигукнув Василь.

Мене взяв за плече білобрисий командир розвідгрупи ї ввічливо сказав:

— Сідайте, товаришу старший лейтенанті.

— Галка! — відрекомендував мене Іван Сергійович.