Галка

— А ви, мабуть, Буревісник білокрилий? — запитав я в Оскара.

— Вгадали, — усміхнувся він, сівши між мною і Василем. — Чайка… — Іван Сергійович розчесав їжакувате волосся і провів стомлено пальцем по шрамові.

«Може, горілка на цьому столі не лише на честь першої зустрічі у бойовій групі, а й Іван Сергійович хоче подивитися, у якій мірі спиртне розв"яже усім трьом язики? Від цих начальників з розвідки всього можна чекати!..»

— Чому запишався, Галко? Не п"єш?..

— До армії пив іноді пиво, — признався я.

— Ну-ну… — застеріг Іван Сергійович і підняв чарку. — За вас трьох. За успішні дії. Тиждень-два вивчатимете район і… Була б погода.

Всі випили і стали їсти вінегрет.

Василь дістав шпротину, що пахла димом, і поклав мені на тарілку. Востаннє доводилося куштувати шпроти влітку сорок першого, десь на фронті, на річці Лузі.

— Одному з вас доведеться осідлати залізницю, що веде з Луги на Ленінград, а другому — шосе. Ваш резидент, — кивнув Іван Сергійович на Оскара, — забезпечуватиме відомостями, згуртовуватиме агентуру, без якої неможливо чітко стежити за пересуванням фашистської техніки у напрямку фронту і від фронту. Будете жити не в лісі, а у своїх людей, поблизу залізниці й шосе…

Іван Сергійович витер руки й дістав з планшетки фотографію вродливої, з буйним волоссям дівчини, у погонах сержанта, з орденом «Червоної Зірки» та медаллю «За оборону Ленінграда», і подав мені.

— Яка?..

— Гарна! — відповів я і передав фото Василеві.

Той схвально похитав головою:

— Хо-ро-ша! Але що це могло значити, Іване Сергійовичу?..

— Галка буде жити, вірніше переховуватися з рацією, у батьків цієї дівчини. Завтра я вам привезу топографічну карту, на якій позначений навіть будинок її рідних. Житло це на околиці містечка, біля шосе. Прийдеш, Галко, вночі і постукаєш у вікно. Люди будуть наполохані, стривожені несподіваним візитом невідомого…

— У якій одежі буду?

Чоловік зі шрамом поклав свою п"ятірню на мою голову і став зачісувати волосся набік.

— Зачіску ти зміниш, щоб поменшав лоб. Будеш у цивільній одежі: сорочка-косоворотка, піджак розміру, який ношу я. Матимеш німецький паспорт, у якому красуватиметься відбиток пальця і твоє фото. Про всяк випадок ми замаскуємо тебе під писаря управи, який завітав у місто. От тільки будь там обережний з цим якірцем, — кивнув він на мою ліву руку.

— На ту пору вже буде зовсім холодно і можна в рукавицях! — додав Василь.

— Галка постукає у вікно крайнього дому і скаже, що в передача від їхньої Олі. Вони не повірять. Можливо, гнатимуть тебе під три чорти. Однак ти повинен знайти з ними спільну мову. Я розповім про деякі найпам"ятніші моменти з життя Олі вдома, а на довершення, коли тебе впустять у сіни, покажеш її фотокарточку. Які мама чи батько залишаться, байдужими, побачивши зображення доньки, та ще й нагородженої орденом! Оля передає вітання, і скоро вони зустрінуть її у визволеному місті. Потім попросиш, щоб вони прихистили тебе з радіостанцією десь у льоху або на горищі хліва, — розпланував по деталі Іван Сергійович.