Галка

1

Спливла ніч, дотлівав і осінній день, а Кудрявий, Орел. Короп і Галка все ще не могли зустріти Тайду і Латиша після приземлення.

Цього разу їх десантували з дальнього бомбардувальника. Швидкість у ДБ-3 набагато більша, ніж у «Дугласа», і тому парашутистів розсіяло. До того ж бомбардувальник летів високо: по ньому стріляли фашистські зенітки. І не по прямій летів, а описував дугу. Ось та дуга все й заплутала. Кудрявий, який стрибав першим, не побачив жодного парашута. Галка падав услід за командиром і теж не помітив жодної парасолі. Такого ще не траплялося: нехай не всі чотири, а хоча б один парашут Галка мусив би побачити!..

На землі радист зустрівся з командиром незабаром. Однак спокою в обох не було. Незвичайні умови польоту й десантування їх турбували ще в літаку. У бомбардувальнику для шістьох з повною викладкою було надто тісно.

Десантники сиділи перед бомбовим люком, підібгавши коліна під самі підборіддя, цілих півтори години й ждали не діждалися, поки скінчиться оце каторжне їхнє перебування між небом і землею: у кожного так усе давило й муляло, що терпцю не вистачало. Аеродром в Естонії покинули, ще коли не сіло сонце, а над Курляндським півостровом з"явилися, коли тільки почало сутеніти.

Так задумано пілотами. «В Курляндії — безладний рух. Треба летіти ввечері, щоб було видно на дорогах автомашини, а в лісах вогнища від похідних кухонь. Інакше можна десантуватися у розташування якоїсь німецької частини, що зупинилася на ночівлю…» — говорив штурман. Він казав правду. Як тільки-но минув бомбардувальник море і з"явився над суходолом, з літака стало видно, що сотні машин запрудили шосейні дороги, які вели до портів Лієпая і Вентспілс зі сходу й півдня. Створювалося враження, що німецькі війська тікають з фронту, квапляться через порти евакуюватися в Східну Пруссію чи в Німеччину. Отже, командування 2-го Прибалтійського фронту, яке посилало групу Кудрявого на дев"ять днів у «котел», не дуже помилялося в строках визначення їм нового бойового завдання.

Коли до Кудрявого підійшов Галка, сигналячи язиком і пальцями, командир уже встиг стягти з берізки свій парашут. Саме в цю мить з-за, повороту вихопилася автомашина із синіми (для маскування) фарами. Кудрявий ледве встиг упасти, і синє пасмо шугнуло по стволах молодих беріз.

— Везе нам на оці приземлення! — поскаржився командир. — То на власовців напоролися, то на лісові розробки, а тепер сіли, браття-кролики, на саме шосе. Ти сховав парашут?

— Закидав гіллям і листям…

— Молодець! Ти ще не зависав. Наловчився управляти стропами, — похвалив Кудрявий.

— Досить і тої халепи, що зависають інші.

— Та цього разу, мабуть, таке виключається, — загадково і з жалем мовив командир.

— Як це розуміти? — здивувався Галка.

— А так, що решта десанту полетіла додому…

Галка здригнувся від почутого. Грішним. ділом, він це ж подумав ще в повітрі, коли шукав очима парашут Тайди, котра повинна стрибати за радистом, тобто третьою. Але скільки не вертів сюди-туди головою Галка, так і не вгледів парашута. Коли десантувалися під, Псков, Галка бачив парашути Орла і Коропа, лейтенанта Петра. А першого квітня приземлявся на лісорозробки — і теж було видно парашути Леоніда, Коропа й Орла, не говорячи вже про парасоль командира, котрий стрибав першим: той розпускався десь під ногами, немов велетенська медуза. А нині…

Тайда навіть жартувала незадовго до стрибка! «Будеш насміхатися, звалюся тобі на голову ~ знатимеш!»

— А що ти їй говорив?

— Вона вперлася своїми коліньми у мій бік, що й дихати ніяк. І я сказав: «Що ти, мейтинес[2], торохтиш тут кістками?»

— А що ж вона тобі?

Каже: «Знайшов би собі у групу пухкеньку, як твої вареники!»