Галка

— Знаю. Так хоче Центр. По тому шосе віддаль від Салдуса до Кулдиги коротша. А Салдус — вузол німецької оборони, — розсудив Галка, як і личить аналізувати обстановку начальникові штабу групи.

Всі у нього запитували, як він себе почуває. Кашляючи і затуляючи рот картузом, Галка сказав, що готовий іти. Насправді ж був якимось знесиленим, наче побитим. Ноги тремтіли. Хотілося полежати ще. Оту непевність у ногах помітили товариші і вирізали йому палицю, мов чабану ґирлиґу.

Август і Орел упихали в мішки парашути. Латиш і Короп знімали плащ-палатки із жердини.

— Де стропа-фітіль? — затурбувався Короп.

— Я взяв! — відповів Орел.

— Добре, що тут не затоптали…

— Другу б підпалили стропу! — байдуже кинув Орел.

— Учиш, учиш тебе, а ти… — невдоволено дудонів Короп. — А з тебе, як з гуся вода… — І наглядач за порядком багатозначно, з філософським підтекстом закінчив: — Іменно на цій стропі ми повісимо гауптштурмфюрера Вундерліха і власовця Кротова.

Орлу сподобалися ці слова:

— То я і поклав у свій планшет ту стропу, щоб зашморгнути її на шиї тих бісів-анцихристів.

Галка знову закашлявся, і всі з тривогою поглянули на нього. Кашель у їхньому становищі ні до чого, все одно, що ворожий сигнальник у стані парашутистів. Короп одрізав від парашута великий. шмат шовку і віддав Галці.

— Затуляйся ось цим носовиком…

— Вийняти всім пістолети! — несподівано сказав Кудрявий і приготував свій ТТ.

Усі виконали командирове прохання, Август же підняв догори карабін.

— Латиш сказав, що нашу Тайду поховали селяни. Ми ще прийдемо на її могилу. А зараз віддамо честь мужній і до останньої краплі крові вірній своїй Радянській Батьківщині, рідній землі, народу своєму нашій Тайді триразовим салютом!

І глуху, мрячну жовтневу ніч розкололи злиті воєдино шість триразових пострілів. Вони пролунали так могутньо, ніби це був салют на честь визволення Орла і Бєлгорода, ніби це прогримів салют на честь «Неви-2» й на честь прориву облоги Ленінграда, на честь латиської дівчини Тайди!..

А потім настала тиша, що аж у вухах задзвеніло. Паузу порушив Галка, бухикаючи у шовковий носовик.

— Пішли, браття! — сказав Кудрявий, всовуючи пістолет до кобури.

Йшли повільно — по лісових дорогах, через хащі. Та більше просіками, які пролягали строго на південь.

Попереду, як завжди, Юхан. Зір у нього орлиний, реакція блискавична, слух, мовби в оленя. А стріляє так, що поціляє з пістолета у консервну банку на відстані п"ятнадцяти метрів.