Галка

Останнім іде шанувальник порядку Короп. Він часто зупиняється: чи ніякий «хвіст» не причепився до групи. Примруженими очима розглядає ліс, просіку, як колишній далекосхідний прикордонник, — ним він служив у 1938 році на зеленому березі Уссурі.

У дорозі їх і застав ранок, сірий, непривітний. Мжичив дощ. Важкі хмари пливли низько, здавалося, над самими деревами. Такий же похмурий і сірий настрій у десантників. Усі поглядали на Галку — адже йти йому тяжко! У Галки знову підскочила температура, мучив кашель.

— Сьогодні ж тобі дістану аспірину або кальцексу, — заспокоював радиста Латиш і вибачався: — Сам знаєш, що я вчора з хутора приніс…

Він натякав на звістку про загибель Тайди, і Галка вже сам хотів чимось полегшити душевні страждання Латиша.

— Подолаю нежить і без порошків! Не турбуйся.

— Не їстимеш, то й не здолаєш, — радив Латиш.

— Ви їжте! — втрутився і юний Август, підморгуючи Галці. — Я дяді Едуардові говорив, що тут є хлопець з України. Дядя привіт вам переказував. Аби знав, що тут хтось захворіє, я б розжився медикаментами. Хоча й нелегко. Хліб легше. Поки що… Дядя казав, що незабаром солдати накинуться на хутори, мов сарана. Їх же тут чотириста тисяч — щось треба буде їсти!..

— Віддихаюсь! — винуватим голосом мовив Галка.

— Послухай мене, братику Август, — звернувся командир до хлопця, — По шосе, до якого йдемо, їздить Шернер?

— Аякже! Це ж дорога на Салдус.

— Куди веде цей шлях, ми знаємо, — відповів Кудрявий. — А чи курсує ним командуючий?..

— Дядя говорив, що їздить! — упевнено сказав Август.

— Вполювати б нам цього тигра! Знайти десь на повороті ялинничок або чагарники і чатувати на авто Шернера. Вранці особливо. Га, браття? — поділився своїм планом командир, гадаючи, що настрій у всіх і в Галки бодай трохи поліпшиться.

— Кулемет треба! — ствердив Латиш, розмірковуючи. — Кулемет і бронебійні кулі…

— Ручний кулемет, загорнений у плащ-палатку, лежить разом із запасними радіобатареями під корінням ялини!.. — пригадав Короп, який стріляв з «дегтяря», коли ще був на кордоні. — Там, на тому місці, дикі кабани розпотрошили наші мішки.

— А мені в естонському гвардійському корпусі доводилося бути за першого номера, — озвався Орел.

— Що скаже начштабу? — звернувся до Галки командир.

Кудрявий рідко коли називав радиста начштабом уже тому, що посада ця більше символічна, хоча Галка міг бути б начштабом партизанського загону. Хлопець здатний мислити, кумекає в обстановці, ставить у критичних ситуаціях себе на місце ворога, прагне у тих ситуаціях розіграти кілька варіантів, щоб порівняти їх, зіставити, а потім уже вирішувати. Кудрявий певен, що все це у Галки ще з школи, коли з хлопцями грав у війну і читав книги про неї. Зорова пам"ять добра: побачив деталь — і запам"ятав. Уміє орієнтуватися на місцевості. Нарешті, Галка, як ніхто інший з них, знаходить контакт з людьми. Щось є в нього таке, що зовсім незнайомі люди, бачачи його навіть у німецькій уніформі, пізнають без розмови: він — радянський, як це траплялося під час минулого бойового завдання.

— То як, братику-кролику? Потривожимо Шернера?

— Не завадило б! Але ж чи їхатиме він тільки з охороною? Все одно — фантазія, — зітхнув Галка.