Галка

— Якби було так, то ви, товаришу майор, не виступали б проти намірів радиста Галки довести потужність своїх радіосигналів у тилу противника до дзижчання мухи! — невдоволено відповів начальник розвідвідділу.

Майор-зв"язківець розвів руками і, зітхнувши, сказав:

— У Галки ще школярство в голові, фантазує він. Уже під час свого сеансу о 10-й він зрозуміє свої прорахунки й о 16-й вийде в ефір.

До радіовузла ввійшли полковник Іван Сергійович, зі шрамом на щоці, молодцюватий майор Андрій Савич. Обидва козирнули.

— Як Кудрявий? — неголосно запитав Андрій Савич у майора-зв"язківця.

— Мовчить…

До командирів підійшов шифрувальник з папірцем. Генерал Євстигнєєв прочитав очима радіограму і сказав:

— Оскар повідомляє, що німці ждуть удару від нашої 42-ї армії у напрямку Стрільної. У Гатчину до них прибув новий батальйон.

Всі підійшли до карти. На ній нема стріл, а тільки двома лініями окреслено передові позиції радянських і фашистських військ.

— Дані Оскара і Васі-саратовця ще раз підтвердили вірність нашого задуму. Німці ждали-першого наступу від 42-ї армії, а дала їм під щелепу 2-га ударна армія Федюнінського. 42-га ж скаже своє тільки завтра… — мовив генерал, дивлячись на карту, на якій за червоною і чорною лініями бачив розташування чужих військ з нумерацією дивізій і окремих бригад, полків.

— «Нева-2» в дії! — багатозначно сказав майор Савич, втупившись очима в карту. — Сьогодні 2-га ударна з району Ораніємбаума, завтра 42-га з Пулково…

Саме так. «Нева-2» передбачала два удари в спільному напрямку — на Ропшу. Завдання: прорвати глибоко ешелоновану оборону противника, а потім оточити угрупування ворога в Красному Селі, Ропші, Стрельній. В цей же час на іншому крилі фронту артилерія 67-ї армії у смузі Невська Дубровка — Синявино — Ґонтова Липка скує сили німців. Дії на землі прикриватиме 13-та повітряна армія, авіація Балтфлоту, якщо дозволять метеорологічні умови.

Операція «Нева-2» передбачала розвиток наступу на Кінгісепп і частиною сил на Красногвардійськ (Гатчина). В цей саме час війська ще одної 67-ї армії переходять у наступ до Мги й Гатчини. Два удари завдасть і 59-та армія Волховського фронту — один з плацдарму на західному березі Волхова (на північ від Новгорода) і другий — на південь від Новгорода через озеро Ільмень, в обхід Новгорода. Після визволення Новгорода війська Волховського фронту розвинуть наступ на Лугу і вийдуть на рубіж Луга — станція Клабутинці на Варшавській залізниці, а також на Київську шосейну дорогу, відрізаючи шляхи відходу головним силам 18-ї армії німців. Інші дві армії Волховського фронту — 8-ма і 54-та — вестимуть наступальні дії на Любанському, Тосненському і Чудовському напрямках, вибиваючи німців з Октябрської залізниці і не даючи їм змоги перекидати підкріплення до Новгорода. Військові частини цих двох армій, що звільняться у ході операції, будуть використані на Лузькому напрямку, тобто — на лівому крилі Ленінградського фронту, — котрий має розгромити 18-ту армію німців.

Підготовка до наступу шести армій Ленінградського, Волховського й сусіднього з Волховським 2-го Прибалтійського фронтів і сам наступ підкріплювалися кропіткою, напруженою бойовою роботою партизанів. Партизанські бригади і загони повинні розширити вогнища збройного повстання в одинадцяти районах області. Партизани рятуватимуть населення від знищення фашистськими властями і від масового вигнання людей до лінії «Пантера», де розгорнулися ще в серпні сорок третього року будівельні роботи.

План командування Ленінградського, Волховського і 2-го Прибалтійського фронтів також передбачав бойову взаємодію армійських частин з партизанськими бригадами у здобутті важливих опорних пунктів, окремих залізничних станцій, сіл і міст, у захопленні важливих у тактичному відношенні висот і рубежів, перехрестя доріг, у здобутті переправ, мостів, які будь-що треба втримати до підходу регулярних частин армії. Командування фронтів від партизанів, як ніколи раніше, вимагало посилення диверсійної діяльності мінування доріг, дезорганізації зв"язку фашистів.

Партизани мають також у цей відповідальний період посилити розвідувальну роботу на найважливіших напрямках, організовуючи цілодобове спостереження за рухом військ по дорогах, оперативно про цей рух повідомляючи в Ленінградський штаб партизанського руху. Серед інформаторів має бути і група Кудрявого, радист якої так і не вийшов на свій перший сеанс зв"язку о 10-й ранку.

За п"ять хвилин до передвечірнього виходу Галки в ефір Петро Петрович, Іван Сергійович і Андрій Савич були вже в радіовузлі. Всі позирали на годинники, затамувавши подих. Очі кожного спрямовані на пальці радиста, що вистукували позивний» даючи знати Галці, — його чекають, його хочуть почути.

Галка мовчав.

Радист припинив роботу на телеграфному ключі, закрутив ручкою настройки приймача. Потім лише доторкувався до тої ручки, боючись збитися з потрібної радіохвилі. Було чути сигнали, гучніші й тихіші, хрипкіші і писклявіші. Однак оператор не обертався до тих, що стояли за його спиною. А це означало, що рація Галки в ефір не вийшла.

— Невже льотчики скинули групу не туди? — порушив мовчанку генерал, коли радист «промацав» потрібну хвилю втретє після цього виклику і розвів руками.