Галка

— І чого б я ото зуби скалив? — невдоволено озвався Короп, зиркнувши з-під настовбурчених брів на Орла. — Підклав би більше ялинових гілок. Ще простудишся на одній плащ-палатці.

Кудрявий уже вкотре ходив сюди-туди, утоптавши стежку від вирви, у якій десантники звели гніздо, до розкішної берези.

Колокольчики мои, Цветики степные! Что глядите на меня, Темно-голубые? И о чем звените вы В день веселый мая, Средь некошеной травы Головой качая?..

Читаючи свої улюблені куплети, Кудрявий намагався не показати, що занепав духом, що його хлопці у безвиході. Однак його голос лунав якось примусово, навіть фальшиво. Ніякий артист на його місці теж не зміг би утаїти, що їм усім не до віршів.

Слова «в день веселый мая…» закарбувалися у Галчиній голові, як щойно розшифрована радіограма. Подумалося, що настане травень через три місяці, буде травень і через рік і три місяці, тобто у сорок п"ятому, коли хлопці і дівчата його десятого класу домовлялися зустрітися після п"яти років самостійного життя. У сороковому вони вірили у цю прийдешню зустріч.

И о чем звените вы В день веселый мая?..

Уста командира скривилися. Він думав про свій рідний Урал, про матір і молодшого брата, якого ще не взяли до армії, і благав долю, щоб війна скінчилася скоріше, аніж братові виповниться сімнадцять…

— Ще одну годину прожили — і хвала богові, — зітхнув Орел, вийнявши на срібному «ланцюжкові кишенькового годинника.

— А ти у якого бога віриш? У православного? У лютеранського? Чи католицького? — поцікавився Короп.

— Трохи у лютеранського, як мама. Та більше у православного, як батько. Але біси нечисті в усіх богів ті ж самі… — відповів серйозним тоном Орел і поспішно змінив розмову: — Скільки ми там, по той бік фронту, говорили про свою роботу тут, і ось скинули нас пілоти навмання… А тут не берег покинутого людьми і богом озера, а луки з клунею і трьома покидьками, що ховалися у ній. І Сокіл та Іван десь петляють у засніженому лісі.

Галка дістав з польової сумки топографічну карту і став розглядати місцевість у чотирикутнику — Новоселля — Ляди — станція Ями на річці Желча — Псков. Два озерця поблизу Лядів. А хутір, клуня на луках?.. Можливо, топографи складали карту, коли не було клуні. На двокілометровці клуня неодмінно мусить бути позначена. Хіба оцей луг?..

Біля Галки приліг на ялинове гілля Кудрявий.

— Де ми?

— За хвилину до десантування я, здається, бачив залізницю, — сказав Кудрявий. — І, мабуть, то була залізниця Луга — Псков…

— А може, Псков — Гдов?

— Ні, тоді б ми побачили і простори Чудського озера. Ми, мабуть, ось тут… — показав пальцем на карту Кудрявий. — Недалеко від Варшавської залізниці.

— А якщо ми між Гдовом і Веймарном?.. Між Веймарном і вузловою станцією Велика Дивенка? І тут залізниці…

— Чайку б гаряченького! — заплямкав губами Орел. — Піду назбираю хмизу…

— Дим помітять! — застеріг нетерплячого хлопця розсудливий Короп.

Орел захихикав. Короп знітився, збагнувши, що без заметілі, при такій ясній погоді ніщо не сховає їхні сліди у лісі. Що там того диму!.. Вночі він сам говорив про ті сліди…

— Наламаю сухенького галуззя — і горітиме, мов порох! — підвівся огрядний, у кожусі, Короп.

Поки Короп і Орел заготовлювали паливо. Галка і Кудрявий вирізали дві рогатини й палицю. Потім на палицю повісили два казанки з снігом.