— Зацікавлені, — сказав Гончаренко. — Але «найбільше вони зацікавлені у збереженні авторитету… Уявіть собі Одуда у ту мить, коли йому на стіл покладуть публікацію, де спростовується його газодинамічна концепція… Це ж банкрутство!
— Я знаю Одуда, — сказав Лебідь. — Це порядний чоловік і чесний учений.
— Настільки порядний і чесний, що отримавши спростування своєї теорії, скличе всіх своїх учнів, а їх у нього до сотні, і скаже: вибачте, колеги, я був неправий, а всі ваші докторські і кандидатські, які розвивали мою теорію, — липа. Так?
— Ні, не так, — заперечив Лебідь. — У тебе надто агресивна і спрощена логіка. Учений, якщо це справді учений, а не флюгер, має в своєму арсеналі стільки незаперечних доказів, що похитнути його концепцію, ой, як важко.
— Колега злий, бо не має ще вченого ступеня, — сказала Войтович. — Стане кандидатом — враз подобрішає… За кордон поїде, он як Генна-дій Васильович. І всі наукові проблеми відійдуть на задній план.
Гончаренко гмикнув і знову схилився над датчиком.
Запанувала мовчанка. Чулося тільки клацання тумблерів біля столу геофізика, та шурхотіли в"язальні спиці, якими Войтович маніпулювала швидко-швидко. В тій мовчанці вчувалася якась напруженість. Паливода, вважаючи себе причиною тієї напруженості, подався знову в читальний зал.
4
Наступного дня повернувся з відрядження Чередниченко. Сухорляве обличчя в густій мережі судин ще більше загострилося, нагадувало малюнком старий квиток на літак. Він привітався і, клацнувши замками портфеля, витяг і поклав на стіл чотири пакунки в целофанових мішечках.
— Ось, із самого місця викиду.
— І не боялися туди лізти? — озвалась Войтович.
— Боявся… — звірився Іван Олексійович. — Особливо моторошно було в порожнині викиду. Відколупував шматки вугілля, а в самого руки тремтіли. Боявся вчадіти. Штрек-бо вже не провітрювали.
— А нащо вам було добувати ті проби? — поцікавився Лебідь.
— Вуглепетрографам віддам. Може, знайдуть у них щось варте уваги. Та й хіміка ж маємо, — обернувся він до Паливоди.
— Тут, поки вас не було, Ярослав таке заварив! Від газодинамічної теорії тільки пір"я полетіло! — озвався з усміхом Гончаренко.
Вислухавши Паливоду, Іван Олексійович сказав:
— Те, що та теорія тримається на чесному слові, вже багато кому відомо. Але перше ж запитання — як не газ, то що?
— Гадаю, відповідь слід шукати в хімічній літературі. Дещо я вже знайшов. В одній публікації пишеться, що в пробах вугілля, відібраних з місця викиду, міститься доволі органічних перекисів.
— Це те саме, що пергідроль? — озвалася Войтович.
— Основа — та ж. Але органічні перекиси навіть при незначній температурі вибухають.
ebooksa