— А є час? — поцікавився Гончаренко, відкладаючи газету, яку перед тим читав.
— Я знаю людей типу Бульбинського. їхній універсальний метод саботажу — зволікання. Вони мовчатимуть, аж доки ми не почнемо настирніше стукатися в двері. Тоді почнуть годувати обіцянками. І вже коли нам увірветься терпець, скажуть оте своє «ні», про яке ми вже знаємо.
Наступного дня в шахту не пішли.
— Погуляйте деньок, — сказав Іван Олексійович. — А я тим часом подивлюся ще раз карти, погомоню з геологами. Між іншим тектоніка на п"ятому горизонті насторожує…
Прикрість, якої Паливода зазнав учора, потроху вивітрювалась І на зміну їй приходило бажання зрозуміти. Там, у хімінституті, все було більш-менш ясно — він намагався вдосконалити існуючу «машину навчання», машину, дії якої суворо регламентувалися інструкцією Мінвузу. А інструкція та було своєрідним Держстандартом, порушення якого «каралося законом». Вади її вимірювалися ступенем зіпсутості і кількістю зіпсутих молодих людей… «Виходить, і тут е відповідна інструкція, яку не дано ні покращувати, а ні, тим паче, заміняти. Але ж вади її вже вимірюються людськими життями! — міркував Паливода. — То як може організація, котру поставлено розробляти і вдосконалювати засоби техніки безпеки, з порога відмітати нову розробку, хай би там якою сумнівною вона не була?»
Коли він поділився своїми міркуваннями з Гончаренком, той, скептично посміхнувшись, сказав:
— Ото зробив відкриття… Та всі ми виготовлені, так би мовити, за тим самим стандартом. А хто йому не відповідає, того доводять до кондиції. От як тебе, скажімо, в хімінституті… Що ж до твого методу, то і я в нього не повірив би, аби сам не був свідком того випадку. — Несподівано він сказав: — Знаєш що, Ефенді, ходімо в місто. Може, надибаємо якісь пристойні новорічні подарунки. Бо, чує моє серце, шеф припнув нас тут надовго.
Ввечері Іван Олексійович привів у гуртожиток якогось чоловіка — середнього зросту, нескладної грубої статури. Ярослав не одразу впізнав у ньому одного з трьох, які поралися біля бурового станка на п"ятому горизонті. Коли вже той скинув куртку й шапку, а відтак відкрилося його широке біле обличчя, стало очевидно, що він і є той, що. записував показання газового лічильника.
— Олександр Онуфрійович Пантелєєв, — представив Чередниченко. І додав з усміхом: — Конкуруюча фірма.
Після потиску його руки Паливоді здалося, що долоня побувала в лещатах.
Тим часом Іван Олексійович клацнув замками портфеля і витяг велику гранчасту пляшку перцівки і чималий згорток, в якому виявилася кров"яна ковбаса домашнього виготовлення. Перехопивши на обличчях Паливоди й Гончаренка крайній подив, він сказав:
— Не будемо порушувати традицію предків:
гість у домі то — завжди радість.
Ті слова явно сподобалися Пантелєєву. Обличчя його, на якому спершу було знати скутість, стало раптом відкритим. З лиць Паливоди й Гончаренка теж зійшла тінь настороженості. І коли вже Іван Олексійович, нарізавши хліба й ковбаси, взявся розкорковувати пляшку, то, здавалося, що четверо чоловіків — двоє молодших і двоє старших (Пантелєєв був за віком десь таким, як і Чередниченко) — всі з однієї компанії.
Розкоркувавши, Чередниченко проте не став сам наливати.
— Маємо ж хіміка, — сказав, передаючи пляшку Паливоді.
Ярослав упорався з завданням з честю — в усі чотири гранчаки було влито абсолютно однакову кількість рідини. А те, як він, за всіма законами аналітики, знімав з шийки пляшки краплі, викликало у Пантелєєва схвальне цокання язиком,
— Ну, як кажуть на Луганщині, щоб наші діти не боялись паровоза! — мовив Іван Олексійович, підносячи склянку. Він пив довго, ніби цідив крізь зуби, а тоді скривився, видихнув і поспіхом став заїдати.
На відміну від Чередниченка, Пантелєєв не те щоб не цідив, а якось ловко виплеснув у рот свої п"ятдесят грамів. Закусювати не поспішав — тільки підніс до носа окраєць свіжого житнього хліба і з насолодою вдихнув. Він мав велике відкрите обличчя, на якому було доволі просторо і для маленького гострого носа і для невеликих світло-сірих очей. Постать мав могутню, тільки якусь нескладну. Паливоді, що сидів навпроти, він здавався ніби потовченим: дещо зсутулений, ліве плече вище правого, високі сильні груди з кущиком білявого волосся, що виглядало з незастібнутого коміра сорочки в червону клітинку.
Ярослав очікував, що ось зараз почнуться суперечки навколо їхньої методики, але вже випили по другій, а ні Чередниченко, ні Пантелєєв і словом не прохопилися про діло. Іван Олексійович, щось згадавши, присунув портфель і витяг з нього чималого в"яленого ляща. Поплескавши ним по долоні, запитав у компанії:
ebooksa