Пригода на п'ятому горизонті

— От нарешті й настала ситуація… — Він повкидав папери в портфель, став одягатись. — До директора, — пояснив.

20

Від сотень шахтарських роб, що висіли ні зварених з металевого прута вішалках, пахло вугіллям, потом, гумою, вогкістю. «Гардероб» буї великий, з високою в два поверхи стелею і порядок у ньому панував ідеальний: на підлозі, ні лавах — ні пилинки. Та щораз переступаючи по ріг між передпокоєм лазні і роздягальнею, Паливода відчував пригніченість. Його навіть шахта не так гнітила, як сам процес убирання в брудну робу й гумові чоботи. Багато хто залишав у передпокої все, навіть натільну білизну, але вони втрьох спіднього таки не скидали. Пантелєєв і двоє шахтарів, що його супроводжували, теж зайшли в роздягальню в трусах. Паливода завважив ще в передпокої, що їхній новий знайомий справді, був «потовчений» — мав на тілі безліч рубців і шрамів, котрі свідчили про численні переломи кісток. Та незважаючи на це, в постаті його вчувалася дика сила, а тіло на вигляд було здоровим і молодим. Він одягався поряд з Чередниченком і вчений запитав, тамуючи співчуття в голосі:

— Сашко, де тебе так?

Пантелєєв не поспішав відповідати. Обличчя його на мить ніби омертвіло, живі світло-сірі очі затуманились. Нарешті озвався:

— На крутому падінні.

— Обірвався чи що?

— Так. По кресленнях зібрали… Аби не донецькі хірурги — хана б мені була. — По часі додав: — Після того й пішов на легку роботу.

Паливода, що дослухався до їхньої розмови, вловив в останніх словах немовби виправдовування.

— Це було на цій шахті? — знову поцікавився Чередниченко.

— Ні, Ваню. Тут пласти не так уже й круто залягають…

Тим часом один із двох шахтарів, що прийшли з Пантелєєвим, сказав йому щось тихо, і вони вже в повному обмундируванні вийшли.

…Зустрілись на п"ятому горизонті, неподалік від кліті. Товариші Пантелєєва стояли біля купи металевих предметів, які виявилися деталями свердлильного станка, штангами, газовим лічильником та якимись іржавими банками.

Пантелєєв, оглядаючи все те критичним оком, сказав:

— Тепер головне — щоб із вибою бригада вийшла. — По часі додав: — За годину перед нами туди пішов майстер ВТБ[4]. Аби попередити.

— Це ми добрячу свиню хлопцям підкладемо, — озвався один із ІІантелєєвської команди. — Зараз, у кінці року, кожна хвилина…

— Нічого не вдієш, — сказав Іван Олексійович. — Є підозри…

— Та ми ж ось недавно тільки робили там заміри, — зауважив другий шахтар. — В голосі його вчувалась байдужа прикрість.

Гончаренко, який здебільшого в розмови не встрявав, раптом озвався:

— Ви повністю довіряєте цьому методу? — І кивнув на купу металу.