— Начхати! У мене свій план — аби ваші черепки були цілі. Чув, Олесю?! — голос у нього був твердий і невблаганний.
— Чув.
Майстер записав на дошці крейдою показання приладу, час і дату, розписався і розчинився в темряві.
Озвався один із шахтарів:
— А як би на це відреагував твій папуга, Олесю?
За Олеся відповів Степан:
— Він сказав би: а розтаку вашу перетаку!
— Він не лається, — мовив Олесь. — Він птах культурний.
Тільки тепер Олесь відчув задуху. Мабуть, подіяло на психіку оте «4 %», що біліло на товстій чорній дошці, прибитій до стіни штреку. Це таки було багато. Якось приходили науковці. Один з них розповідав, що на сусідній шахті, де розробляють їхній пласт, стався викид вугілля. Розпитував чи не помічали перем"ятості пласта. Інші два тим часом відбирали вугільні зразки.
— Отже, хлопці, — до борщу, — сказав Олесь, відчуваючи, як піт заливає йому очі. — 3 технікою безпеки жарти лихі.
Бригада неохоче підбирала з землі саморятівники. На обличчях — чорні патьоки. Олесь знав, що вони зараз злі, як чорти. Залишилося якихось чверть метра штреку і — план готовий. Він теж у душі лютував. Тільки не міг збагнути на кого — на майстра, який розмовляв з ним, як із школярем, чи на випадок.
Троє мовчки подалися вслід за майстром.
Олесь затримався щоб повідкидати від комбайна обаполи та металеві арки, якими кріпили штрек, і очистити місце для наступної зміни. Степан допомагав. Він був голий по пояс, його тіло неначе набито крем"яхами.
— Шеф, — озвався Степан, — обаполи я вже й сам поскладаю.
«Справді, двом тут нічого товктися, — подумав Олесь. — Степан, хоч і новак в шахті, проте до роботи клятий, упорається хвилин за десять».
…Олесь відійшов метрів за триста. Склепіння тут трохи просіло і його каска торкалася вентиляційної труби. Качали добряче, бо оболонка з прогумованого брезенту мало не лускалася. Тут дихалося легко, а головне, не стугоніло в скронях. Раптом до болю стало шкода їхніх зусиль: за цілий рік жодного запізнення, жодного дня без плану, жодного порушення правил техніки безпеки. Вони вели перед. Коли б не погнало з пласта метаном, їх зустрічали б сьогодні, як переможців. А це не сама тільки моральна втіха. Хлопці все розуміють, тому й подалися з вибою темніші за ніч. Тепер хтозна, як буде… Хоч і не з їхньої вини, проте плану катма…
Стривай! Що за звук? Прислухався. На тлі монотонного гудіння вентиляційної установки, яке тут значно гучніше ніж у вибої, вухо вловило притлумлений гуркіт комбайна. Мить стояв розгублений, а далі прямо знавіснів від люті. Чортяка Степан! Навмисне відіслав його, щоб добити норму. Розрахунок простий — поки Олесь розшукуватиме начальника дільниці й доповідатиме про те, що сталося, він доконає оті чверть метра по породі. Скористався довірою майстра вентиляції, в обов"язки якого входило вивести усіх на свіжий струмінь. Олесь щодуху кинувся назад…
Несподівано попереду з"явився вогник. Чоловік, який ішов їм назустріч, вигулькнув, мабуть, з якогось із відгалужень квершлагу. Він мовчки пройшов повз них: на плечі, крім саморятівника, висів ще газоаналізатор. Між тим передні спинилися на перепочинок і Ярослав завважив, що позаду, де мали бути Чередниченко з Пантелєєвим, замигтіли уже три вогники. Потім один відділився і скоро зник в глибині квершлагу, а двоє стали наближатись до них.
— Майстер вентиляції, — повідомив Іван Олексійович. — Бригада вже покидає вибій… До речі, там висока концентрація метану.
Перегодя побачили попереду ще три вогники. То поверталися з вибою шахтарі. Вони йшли, не поспішаючи: перекинулися кількома словами з двома прогнозистами, а тоді понуро подивилися на Паливоду й Гончаренка. То були люди з бригади Олеся. Ярослав завважив, що це — чи не перший випадок, коли шахтарі не поспішали. Повернули в штрек. І враз голосно загуділа повітродувка, що качала у вибій повітря. Тепер ніхто не відставав, чалапали по воді вервечкою.
ebooksa