Зорій знову не спав. Безсоння вже давно стало його великою проблемою. Засинаючи увечері, навіть дуже пізно й у стані шаленої змореності, коли доводилося багато працювати, падаючи без сил у ліжко, Богдан знав, що не мине і двох годин, як він прокинеться. Прокинеться й довго не спатиме. У голові коїтиметься таке, що раніше змушувало його хвилюватися від того, що він не спить, аж до паніки…
Згодом Богдан Данилович звик до того, що не спить. Він призвичаївся і обернув цю ваду, ці незручності собі на добро. У довгі нічні години він мріяв, складав свої життєві плани, читав, а іноді просто лежав і мугикав якісь пісеньки. У ці ночі він просто жив. Бо хіба сон — то життя?
Ось і зараз полковник лежав у звичному безсонні й перебирав у пам’яті останню розмову з Яругою в парку.
Не все розказав полковник Зорій підполковникові Ярузі. Не все. І не просто чогось недоговорив, а збрехав. Відверто й нахабно. Бо не лише вони вдвох володіли небезпечною й навіть страшною таємницею, за яку їм як офіцерам і державним людям, що ходили й жили під присягою, світило покарання довічною неволею. Було ще дві людини, які мали знати те, про що говорили в парку два співробітники спецслужби. І саме цим людям Богдан Данилович Зорій доповість, що виконувати нелегке завдання далі він буде з підполковником Яругою.
А завдання в Богдана Даниловича було не просто складне. Воно було аж надто складне. А ще точніше — майже нездійсненне.
Чи знали про це ті, кому Богдан Данилович звітував? Звітував про кожен свій крок, про здійснені й плановані заходи.
Був у цих постійних звітах один парадокс. Звітів Богдана Даниловича ті двоє зовсім не вимагали. Вони керували всіма діями Зорія щодня, щогодини, щохвилини. І навіть ті двоє знали аж ніяк не про всі плани полковника. А чи здогадувалися, що насправді задумав Зорій?
До речі, Зорію було не однаково, що думали про його роботу ті двоє. Він сам хотів звітувати, прагнув і вважав цю процедуру для себе обов’язковою. На цьому етапі його влаштовувало все, а далі… Він знав те, чого не знав ніхто. Жодна людина. У світі не було того, хто зміг би зазирнути Богданові в душу. Ой, що б він там побачив! Мрії і плани Зорія були настільки страшними, наскільки й нездійсненними. Той, хто заглянув би йому в душу, злякався б так, як лякає паща крокодила чи акули. Але заглядати в чужу душу ще ніхто не навчився. Хіба тільки ті двоє…
Зорій з’являвся перед ними без попередження. Але вони начебто знали, коли він прийде. Здається, тут його завжди чекали.
За столом на покуті сиділа жінка. Над її головою відблиски від старої лампадки падали на мідний оклад ікони Божої Матері. По праву руку від жінки спиною до вікна сидів В. М. Жінка завжди говорила мало, а чоловік зазвичай узагалі мовчав.
Розсідатися Зорію було ніколи, тим більше що присісти його ніхто й не запросив. Богдан Данилович коротко розповів про згоду Яруги брати участь у таємній операції й перейти на службу в Адміністрацію Президента. Описав образ того, кого він хотів би бачити у ролі рятівника нації.
— Не спіши, Богдане, — промовила тихо жінка. — Думай і перевіряй, думай і перевіряй. Ти не можеш помилитися. Надто дорогою для України буде твоя помилка.
Зорій перевів погляд з жінки на В. М., глянув йому в очі та побачив у них підтримку і, як здалося Богдану Даниловичу, навіть співчуття…
Але безсонна ніч на те й дана людині, щоб вона не лише не спала, а й думала. Богдан Данилович зважує, чи варто вводити Яругу в Адміністрацію Президента, оголяти ділянку роботи. Зорій залишається майже сам у ворожому оточенні «яструбів». Ні, все-таки Яругу він з місця не зриватиме. Але як йому про це сказати? Просто, що передумав? Яруга не дурний, зрозуміє, що полковник знайде когось іншого. Прослідкує, хто притьмом звільниться з офіційної служби, а відтак вигулькне в Адміністрації. Мабуть, треба сказати, що ситуація змінилася, й посилати нікого не варто. Будемо, мовляв, «моніторити» обстановку через аналітичне управління. А насправді в Адміністрацію Зорій пошле того, хто вже давно працює десь «під дахом» і кого в апартаментах центрального офісу Служби ніхто ніколи не бачив. І Зорій уже, здається, знає, кого саме.
ebooksa