Подорож на Пуп Землі (Т. 2)

22
18
20
22
24
26
28
30

Я страшенно зголоднів, тому запропонував Янові піти й повечеряти. За хвилину ми вмостилися на веранді відкритого кафе, просто на березі затоки. Відразу напроти нас простягалося футбольне поле. Неподалік височів самотній моаі на аху Таутіра. З іншого боку футбольного майданчика тулилося кілька дерев’яних хатинок: пошта, магазин сувенірів, дайвінг-центр.

Через кілька хвилин огрядна жіночка визирнула крізь вікно вагончика і гукнула, що наші сандвічі з тунцем та картопля готові. Я взяв з собою ще банку «Кока-Коли» і з задоволенням всівся трапезувати. Зненацька я звернув увагу на чималий натовп, що купчився коло стадіону. Коїлося щось дійсно незвичайне, оскільки через кілька хвилин на трибунах з’явилися камери, оператори, журналісти і телеведучі.

Роззирнувшись, я примітив за сусіднім столиком рапануйця, котрий, як і я, наминав риб’ячий сандвіч. Я поцікавився, чи розуміє він англійську, а затим, отримавши ствердну відповідь, спитав:

— Ви часом не знаєте, що тут зараз відбуватиметься?

— Футбол, — поважно протягнув абориген, — великий футбол…

— Якісь місцеві команди? — уточнюю.

При цих словах остров’янин перестав жувати і подивився на мене, мов на ідіота.

— «Коло-коло», — проказав він.

— Що? — зіщурився я.

— «Коло-коло» приїхало.

— Що приїхало?

— Ви не знаєте, що таке «Коло-коло»[40]? — в його голосі не лишилося й тіні поваги до нас.

— Е-е-е… На жаль, ні, сеньйоре, — промимрив я.

Рапануєць презирливо скривився, а потім поблажливо розтовкмачив:

— Це як «Мілан»… — він на хвильку задумався. — Ні. Це як мадридський «Реал», тільки в два рази краще.

Я з розумінням кивнув.

— Вперше за всю історію клуб такого рангу навідався на острів Пасхи, — урочисто продовжив остров’янин. — Сьогодні у них тренування, а завтра відбудеться дружній матч з нашою місцевою командою. Не пропустіть!

Над футбольним майданчиком спалахнули лампи, і на поле вибігло кільканадцять футболістів у білих футболках з рекламою пива «Cristal» на грудях та темно-синіх трусах, готових почати відкрите тренування.

Таємниця створення та пересування кам’яних велетнів

Зрідка аборигени визнають: повалення статуй на острові — то таки справа людських рук. Однак ніщо не здатне переконати їх, що моаі пересувались та підіймалися на аху без участі потойбічних сил.