— І що ж вирішили?
— Думки розійшлися, — втрутився офіцер, що сперечався з Нойєсом. — Я кажу — ми, англійці, Нойєс — норвежці, Уотсон — японці, а Кольвер присягається, що кращих за турків не було й немає моряків.
— Суперечка цікава, — посміхнувся Кеттерінг, — але я боюсь поспішати з висновком. Можу розповісти одну невеличку історію, яка відбулася понад століття тому. А потім ми обміркуємо всі доводи на користь тієї чи іншої нації. Згода?
Офіцери погодились. Кеттерінг сів зручніше в кріслі, розставивши довгі ноги, і запалив люльку. Помовчавши, він почав:
— Ви знаєте, що я працював до війни в архіві Адміралтейства за дорученням Парусного клубу. Серед інших документів знайшов цікавий рапорт полковника індійських колоніальних військ Чеверленджа і сублейтенанта флоту його величності Губерта про причини загибелі трищоглового корабля Ост-Індської компанії «Фейрі-Дрегн» у тисяча вісімсот сімнадцятому році.
Цей корабель потрапив у великий циклон в Індійському океані. Шквал налетів так раптово, що рангоут корабля був дуже пошкоджений, вантаж перемістився в трюмах унаслідок крену. Тільки вправність досвідченого капітана та героїчна робота матросів вивели «Фейрі-Дрегн» з надзвичайно небезпечного становища. На нещастя, шквал був передвісником страшного циклону, опиратися якому пошкоджений корабель, кінець кінцем, уже не міг… Чорт! — урвав свою розповідь Кеттерінг.
Крейсер повалився на борт, різко вирівнявся і шугонув у протилежний бік.
— Слава богу, повернули… Коли розбитий корабель уже занурювався в океан, — почав знову Кеттерінг, — з нього помітили бриг невідомої національності, що також ішов на фордевінд і наздоганяв тонучий «Фейрі-Дрегн». Незграбний широкий корпус судна час від часу весь зникав у велетенських хвилях, було видно тільки верхівки двох його щогл. Судно йшло під єдиним парусом, який не відповідав силі циклону, — нижнім марселем. Вражені тим, що судно було в цілком задовільному стані, моряки з тонучого корабля дали сигнал небезпеки. Невідомий бриг почав обережно наближатися до «Фейрі-Дрегн», але тут «Фейрі-Дрегн» пішов на дно…
До кают-компанії швидко зайшов старший офіцер у штормовому одязі, з якого ще стікала вода, і кинув мимохідь стюардові:
— Віскі!
— Щось трапилося, сер? — тривожно запитали офіцери, підводячись з крісел.
— Нічого. В морі парусник невідомої національності, під єдиним марселем, іде на фордевінд, як і ми.
— Що таке, сер? — підхопився Кеттерінг. — Часом не чорне двощоглове судно?
Старший офіцер в свою чергу здивувався:
— Ви вгадали, Кеттерінг! Щоб я пропав, коли знаю яким чином. Справи його погані. Я сигналізував — не відповіли, тільки запалили, здається, фальшфейер. На мить щось спалахнуло. Допомогти зараз неможливо, проте ми йдемо одним курсом, і шторм починає стихати. Сигналізували, щоб трималися біля нас, але близько не підходили, бо потопимо. Може, це німецька пастка?
Старший офіцер випив своє віскі і вийшов. За ним рушив до виходу Кеттерінг.
— Стоп! Розповідь — на найцікавішому місці! — загукали до нього.
— Обов’язково закінчу, тільки погляну на судно, — відповів Кеттерінг уже з-за дверей.
Слідом за ним почали підводитися й інші офіцери.
Шторм затих. Червоні промені призахідного сонця де-не-де пробивалися крізь хмари. Багряні відблиски мерехтіли на мокрій палубі.