Досі я не зробив жодного пострілу, частково через складність цілитися з верблюда, що гойдається, частково через небажання вбивати цих диких людей доти, доки не з’явиться потреба в самозахисті.
Проте тепер нам загрожувала серйозна небезпека.
Нахилившись над умираючим верблюдом, що бився головою об землю, я розрядив усі п’ять патронів своєї магазинної рушниці. В результаті п’ять коней без вершників помчали рівниною.
Це справило на атакуючих сильне враження, оскільки вони ніколи не бдчили нічого подібного. На якийсь час вони відринули назад, давши мені можливість знову зарядити рушницю.
Повторно вони кинулися на нас — і знову той самий результат.
Порадившись якийсь час між собою, вони провели третю атаку.
Я зустрів їх, як і раніше, хоча цього разу впало всього троє вершників і один кінь.
Тепер наша справа була програна, оскільки у мене більше не було патронів і залишався тільки заряджений двоствольний пістолет. І все через непередбачливість!
Мої патрони були в торбинці, яку Саведж із чемності вішав на своє сідло. Я похопився, коли вже почалася битва, але нічого не міг вдіяти, оскільки ми з Саведжем перебували в різних кінцях строю. Після тривалої наради наші вороги знову попрямували до нас, але цього разу дуже повільно.
Тим часом я озирнувся і побачив, що наші головні сили йшли на північ, щасливо прорвавшись і уникнувши переслідування.
Ми були покинуті, оскільки, мабуть, нас вважали вбитими.
— Мій пане Макумазане, — сказав, усе ще всміхаючись, Марут, підходячи до мене, — Дитя врятувало більшість наших, але нас покинули. Що ти робитимеш? Стріляти, доки нас не схоплять?
— Мені нічим стріляти, — відповів я. — А якщо ми здамося, що буде з нами?
— Нас відвезуть до міста Сімби і принесуть у жертву Джані. У мене мало часу розказувати тобі, як це робиться. Тому я пропоную тобі: вб’ємо себе.
— Це, мабуть, матиме вигляд дурниці, Маруте. Поки ми живі, нам може випасти нагода уникнути Джани. Якщо нам буде кепсько, у мене залишається пістолет із двома кулями для тебе і для мене.
— Мудрість Дитяти говорить твоїми вустами, Макумазане, — сказав Марут. — Я зроблю так, як діятимеш ти.
Потім він обернувся до своїх людей. Вони деякий час порадилися між собою, після чого троє з них зважилися на героїчне рішення.
Підпустивши чорних кенда на близьку відстань, вони вийшли вперед, ніби здаючись, і раптом із криком: “Дитя!” кинулися на них і, б’ючись, як демони, знищили безліч ворогів, поки самі не загинули, вкриті ранами. Ця хитра і відчайдушна витівка, що так дорого коштувала ворогам, дуже розлютила їх.
Із криком: “Джана!” вони рушили на нас (тепер усього шістьох). Їх вів сивобородий чоловік, який, судячи за кількістю ланцюжків на грудях та інших прикрас, був важливою особою.
Коли вони наблизилися ярдів на п’ятдесят до нас і ми вже готувалися до найгіршого, раптом наді мною прогримів постріл. Тієї ж миті сивобородий чоловік широко змахнув руками, впустив списа і мертвим упав на землю. Я озирнувся і побачив Ханса з люлькою в зубах і димлячою “Інтомбі” в руках.
ebooksa