Я здивовано дивився на Харута. Я нічого не говорив йому про душевну хворобу леді Регнолль. Звідки він міг дізнатися про це?
— Ми раді, пане, — продовжував Харут, — прийняти тебе, але, правду кажучи, це надто небезпечна подорож, бо Джана не любить чужоземців. Дивися, на твоєму обличчі вже лежить печатка страждання, завданого слоном.
Потім Харут звернув свою прихильну увагу на Саведжа.
— І ти йдеш, Бено? Що ж, у Землі кенда ти дізнаєшся багато що про змій та про інше.
Тут Марут, усміхаючись на весь рот і показуючи ряд сліпучо білих зубів, щось шепнув на вухо своєму товаришу.
— Еге, — продовжував Харут, — мій брат говорить, що ти зустрівся з однією змією в Наталі і сів на неї так важко, що зробив її плоскою. У Землі кенда ми покажемо тобі кращу змію, але ти не сидітимеш на ній, Бено! “
Мені, не знаю чому, всі ці жарти здавалися страшними, — чимось на зразок гри кішки з мишею. Звідки могли ці люди знати подробиці різних випадків, свідками яких вони не були і про які їм ніхто нічого не говорив? Я подивився на Саведжа. Він зблід і, очевидно, відчував те саме, що й я.
Навіть Ханс шепнув мені голландською.
— Це не люди, це дияволи, баасе! Ми прямуємо просто в пекло! Тільки лорд Регнолль сидів мовчки і абсолютно безсторонньо.
Його красиве обличчя набуло виразу сфінкса. Я бачив, що Харут і Марут відчували силу цієї людини і це викликало в них деяку стурбованість.
Години за три опісля ми їхали пустелею на чудових верхових верблюдах, озираючись на полишений табір в оазі, що виднілася на обрії.
На милю попереду нас їхав пікет із восьми-десяти вершників на найшвидших тваринах, щоб попередити караван у разі небезпеки.
Ярдів за триста за ним ішов загін з п’ятдесяти кенда, вишикуваних у два ряди..
За загоном погоничі вели вервечки верблюдів, навантажених провізією, водою, наметами і нашим багажем, у тому числі й п’ятдесят гвинтівок лорда Регнолля.
Потім їхали ми вчотирьох найкращими верблюдами. Праворуч, ліворуч і позаду нас на відстані півмилі рухалися такі ж загони, як і попереду. Таким чином, ми перебували в центрі, оточені з усіх боків охороною. Харут і Марут ішли за нами на невеликій відстані і у разі потреби їх легко можна було гукнути.
Спершу подорож на верблюді від незвички надто стомила мене. Постійне гойдання так вплинуло на мене, що до зупинки на ніч я відчував себе зовсім розбитим.
Бідолашний Саведж страждав іще більше. Тільки лорд Регнолль, який, мабуть, раніше мав справи з верблюдами, не відчував незручностей.
Що стосується Ханса — той почувався чудово. Він увесь час міняв своє положення і їхав то по-дамськи, то сидячи в сідлі на колінах, як мавпа на шарманці.
Поступово я звик до такої їзди і незабаром наші п’ятдесят миль за день майже не стомлювали мене.
Мені починало подобатися життя в цій спокійній пустелі. Удень ми їхали нескінченною піщаною рівниною, вечорами їли з апетитом просту їжу і спали під мерехтливими зірками до нової зорі. Говорили ми мало.
ebooksa