Він вистрілив, здається, вперше за весь день і вбив цього чоловіка, смерть якого завдала чорним кенда горя і відчаю. Вони спішилися і стовпилися коло вбитого.
До них під’їхав лютого вигляду чоловік середніх років, у якого було ще більше різних прикрас.
— Це цар Сімба, — сказав Марут, — убитий — його дядько Гору, великий вождь, який виховував Сімбу змалечку.
— Шкода, що в мене немає патрона для племінника, — зауважив я.
— До побачення, баасе! — сказав Ханс. — Мені треба йти, бо я не можу знову зарядити “Інтомбі” на спині цієї тварини. Якщо баас раніше за мене зустріне свого батька, хай баас попросить його приготувати для мене тепле місце біля вогню.
Перш ніж я встиг відповісти, Ханс повернув свого верблюда (який, як я вже згадував, був цілий і неушкоджений) і, підганяючи його ударами рушниці, помчав галопом, але не в напрямку дому Дитяти, а вгору на пагорб, у гущавину гігантської трави, змішаної з терняком, яке росла недалеко від нас.
Там він незабаром сховався разом зі своїм верблюдом.
Якби чорні кенда і бачили відхід Ханса, — в чому я дуже сумніваюся, оскільки їхню увага цілком поглинув мертвий Гору, — вони, мабуть, не переслідували б його.
Вони подумали б, що Ханс хоче заманити їх у якусь пастку або засідку.
А вороги наші радилися з очевидною розгубленістю. Вони, можливо, дійшли висновку, що ми з нашими рушницями щось більше, ніж прості смертні.
Нарешті від них відійшов один чоловік, у якому я впізнав ранкового парламентера.
Тоді я відклав убік свою рушницю на знак того, що не збираюся стріляти, хоча, якби я й хотів, то не міг би зробити цього.
Парламентер підійшов до нас і, зупинившись за кілька ярдів від нас, звернувся до Марута.
— Слухай, другий жрець Дитяти, — сказав він, — що каже цар Сімба. Він говорить, що ваш бог дуже сильний сьогодні, хоча іншого разу це може бути й не так. Тому Сімба пропонує вам здатися і присягається, що жоден спис не пронизає ваше серце і жоден ніж не чіпатиме вашого горла. Вас відведуть до міста і триматимуть, як полонених, доки не настане мир між чорними і білими кенда. Якщо ж ви відмовитеся, ми оточимо вас з усіх боків і чекатимемо, поки ви не помрете від спраги і спеки. Це слова Сімби, до яких нічого не буде додано і від яких не буде нічого забрано.
Сказавши це, парламентер відійшов від нас на певну відстань, щоб не чути нашої наради, і чекав.
— Що відповісти йому, Макумазане? — запитав Марут.
Я відповів йому запитанням.
— Чи є надія, що нас визволить твій народ?
Марут заперечно похитав головою.
— Ніякої. Те, що ми бачили сьогодні, лише мала частина війська чорних кенда. Завтра вони можуть зібрати тисячі. Крім того, Харут вважає, що ми загинули. Якщо Дитя не врятує нас, нам доведеться скоритися своїй долі.