У цей момент нашу розмову перервала поява двох чорних кенда, які принесли нам їжу — юшку з вареної курки.
Вони стояли біля нас, поки ми їли. Що стосується мене, я не скаржився, бо я дізнався все, що мені хотілося знати, про богословські переконання і звичаї країни і дійшов висновку, що жахливий бог-диявол чорних кенда був просто слон незвичайних розмірів і незвичайної люті, за яким за інших обставин я б із задоволенням пополював.
Апетит був у нас поганий. Ми, нашвидку поснідавши, вийшли з будинку і відвідали хатину, що стояла за нашим, де розташувалися наші білі кенда. Вони сиділи навпочіпки на землі і мали дуже пригнічений вигляд. Коли я запитав їх, у чому справа, вони відповіли.
— Нічого, тільки нам доведеться померти, а життя таке гарне.
У них були дружини і діти, яких жоден із них не сподівався знову побачити. Я спробував, як міг, підбадьорити їх, але, боюся, зробив це без натхнення, оскільки в глибині свого серця відчував те саме, що й вони.
Ми повернулися назад і піднялися сходами на плоский дах будинку.
Звідси ми побачили дивну церемонію, що відбувалася в центрі ринкової площі.
На великій відстані, що відділяла нас від неї, подробиці було погано видно, а мій бінокль викрали разом із пістолетом і ножем, можливо, теж зараховуючи до розряду смертоносних знарядь.
Посеред площі був споруджений жертовник, на якому горів вогонь. Позаду нього сидів Сімба, оточений радниками. Перед жертовником стояв дерев’яний стіл, на якому лежало щось схоже на тіло козла або вівці. Фантастично одягнений чоловік із кількома іншими був зайнятий розгляданням того, що на столі. Результат оглядин був, очевидно, незадовільний, бо чоловік підняв руки і сумовито закричав. Потім нутрощі тварини кинули у вогонь, а труп кудись віднесли.
Я запитав Марута, що, на його думку, вони робили.
— Радилися з оракулом, — сумно відповів він, — мабуть, про те, жити нам чи померти, Макумазане.
У цей час жрець у дивному уборі з пір’я наблизився до Сімби, тримаючи в руці якийсь невеликий предмет.
Я розмірковував, що б це могло бути, аж раптом почувся звук пострілу, і я побачив, що жрець почав стрибати на одній нозі, тримаючись за коліно другої і голосно виючи.
— Ага, — сказав я, зрозумівши в чому справу, — він зачепив курок мого пістолета, і куля влучила йому в ногу.
Сімба щось крикнув, після чого пістолет кинули у вогонь, коло якого зібрався цілий натовп подивитися, як він горітиме.
— Стривай, — сказав я Маруту і поки говорив, сталося неминуче.
Під дією жару вистрілив другий ствол і одночасно з пострілом один із жерців, що оточували жертовник, повалився на землю, убитий важкою кулею.
Жах охопив чорних кенда. Всі бігали довкруг, попереду всіх Сімба, а позаду головний жрець, що стрибав на одній нозі.
Ця подія вельми потішила нас. Ми поспіхом спустилися вниз, побоюючись, що наша присутність на даху може дратувати цих дикунів. Хвилин за десять ворота огорожі відкрилися, і в них пройшло четверо людей, несучи труп убитого жерця, який встановили біля наших дверей.
Потім з’явився Сімба, оточений сильною вартою, а за ним головний жрець із перев’язаною ногою, якого підтримували двоє його колег.
ebooksa