У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна

Ми знову вирушили вперед. Проїхавши близько чверті милі, я випадково озирнувся. Господи, що я побачив!

На самому вершечку підйому, виразно вимальовуючись на небі, стояв Джана з піднятим догори хоботом. Наступної миті він люто затрубив.

— Allemagte²⁵! — вигукнув Ханс. — Старий диявол помітив нас своїм останнім оком. Він ішов за нами слідом.

— Вперед! — відповів я, пришпорюючи верблюда. Гонитва почалася.

У нас був хороший біговий верблюд. Він справді був, як говорив Ханс, порівняно свіжим і, крім того, відчував близькість рідних рівнин. Він мчався, як вітер, несучи на собі ношу, котра фунтів на двісті перевершувала звичну. Мабуть, окрім згаданих причин, його підганяла близькість слона, що переслідував нас. Милю за милею мчали ми рівниною. Джана пересувався за нами, як крейсер за маленькою каноніркою.

Із кожною новою сотнею ярдів він на кілька ярдів наближався до нас.

За півгодини, що здалися нам довгим тижнем, коли до річки вже залишалося не більше милі, він біг ярдів за п’ятдесят за нами. Я озирнувся; при світлі місяця Джана здався мені завбільшки з величезний будинок.

— Ми маємо втекти від нього, — сказав я, дивлячись на широку річку, яка була вже зовсім близько.

— Так, баасе, — невпевнено відповів Ханс, — верблюд у нас хороший; біжить він дуже швидко, бо чує запах своїх за річкою, не кажучи вже про небезпеку позаду. Але цей диявол Джана біжить швидше за нього. Я бачу на шляху каміння; це погано для верблюда. Не знаю, чи вміє він плавати, але ми бачили, що Джана добре уміє робити це. Чи не спробувати, баасе, поранити його в хобот або в коліно?

— Замовкни, дурню, — роздратовано сказав я, — який сенс стріляти через плече у величезного слона з рушниці, придатної тільки для козла? Ліпше піджени верблюда.

На жаль! Ханс мав рацію.

Берег і дно річки були усіяні камінням і верблюд, такий швидкий під час бігу пісками, виявився безпорадним серед каміння.

Але для Джани воно зовсім не було перешкодою. Поки ми досягли берега, він був не більше, ніж за десять ярдів від нас. Я чітко бачив кров, що юшила з того місця, де у нього раніше було ліве око.

Побачивши пінистий, хоча й неглибокий потік, наш верблюд, не звиклий до води, нерішуче зупинився.

На щастя, в цей момент Джана знову затрубив у свій хобот. Це спонукало нашого верблюда рушити вперед; слон для нього був страшніший за воду.

Він поволі йшов, спотикаючись об каміння, що вистеляло дно річки, яка в цьому місці була не більше чотирьох футів глибиною. Джана був уже за п’ять ярдів від нас.

Я обернувся і вистрілив у нього з нашої маленької рушниці. Поцілив чи ні — не можу сказати, але слон зупинився на деякий час, мабуть, пригадавши дію подібного звуку на своє око.

Потім він знову, як паровоз, рушив за нами.

Коли ми були посеред річки, сталося неминуче. Верблюд спіткнувся й упав, і ми обидва через його голову полетіли у стрімкий потік. Усе ще стискаючи рушницю в руці, я кинувся убрід до протилежного берега, тримаючись за Ханса вільною рукою.

Майже в той же момент Джана наздогнав верблюда. Він пронизав його своїми бивнями, топтав ногами і, обхопивши хоботом його шию, майже витягнув його з води.