Раптом тітка припинила охати і прошепотіла:
— Якщо апаратура любительська, це ще гірше. Значить, хтось нас підслуховує не в казенних, а в особистих інтересах…
Всі замовкли, нервово озираючись. Компаньйонам спала однакова думка: а якщо за ними ще й підглядають?
— Перше, що я зроблю в порту — куплю прилад для виявлення шпигунської апаратури, — пригрозив Делоні, звертаючись до люстри. — І пройдуся з ним по всіх трьох наших каютах. Тому, хто влаштував це паскудство, не пощастить! Це буде скандал на всю Англію!
— І Францію, — пообіцяв мсьє Міньйон, войовниче пригрозивши все тій же люстрі. — Несанкціоноване вторгнення у приватне життя є порушенням цілого ряду законів. А саме, відповідно до законодавства Французької республіки…
Він почав перераховувати якісь статті й параграфи, а міс Норсхед шепнула Ніколасові:
— Викоти мене на терасу. Я маю тобі дещо сказати.
Коли вони опинилася назовні, де дув вітер і шуміли хвилі, тітка взяла його за руку. В її очах стояли сльози.
— Вибач мені, Нікі. Я стара азартна дурепа! Думала: яка захоплива пригода, а це, виявляється, зовсім не іграшки. Я втягнула тебе в паскудну історію. Хто міг засунути в крісло цю гидоту?
На цей рахунок у Фандоріна було кілька версій, але в даний момент його більше цікавило інше.
— Хто б це не був, ясно ось що. По-перше, ця людина або люди знають про скарб і жваво цікавляться його пошуками. А по-друге, тому, хто прослуховував наші розмови, відомо, що ми з вами самозванці й ніякого ключа до сховку в нас немає. Гру закінчено. Треба зізнаватися.
Сінтія подумала трохи, затрясла головою.
— Нічого подібного. Перший лист, згадай, ти читав очима. А з другого прочитав вголос лише початок. Потім батлер приніс чай і ми перемістилися на терасу. Той, хто нас підслуховував, не може знати, що ми блефуємо. Коли ми повернулися до каюти, говорив в основному Делоні, а ми з тобою більше слухали й демонстрували, буцім нам усе відомо…
Вона має рацію, подумав Ніка. Так і є.
— У що я тебе вплутала! — пробелькотіла тітка. — Мені це не подобається, зовсім не подобається! Я вже хай, у мене нікого немає, але в тебе родина… Хочеш, я повернуся до каюти і в усьому зізнаюся? До дідька скарб! Тим більше ти маєш рацію: ми все одно не знаємо, як його шукати. Вези мене до них! Ми сходимо з дистанції.
Магістр історії дивився на лінію горизонту, над якою рожевими пір"їнами пушилися хмари, і не квапився погоджуватися.
— … Ні, — сказав він нарешті. — Якщо я зійду з дистанції, це буде ятрити мене всю решту життя.
— Мене теж! — прошепотіла стара леді. — Як буде, так і буде, Нік. Британці не відступають.
Вона простягла йому свою кістляву зморшкувату руку, і Фандорін потис її.
— А росіяни не здаються, — з тяжким зітханням мовив він.
ebooksa