Коли Данько підскочив до мерця і протягнув руку за рапірою, пес-убивця, перестрибнувши межу, уже стояв за кістяком, занісши ніж для смертельного удару. Довге лезо зблиснуло прямо перед блідим обличчям хлопця. Данько закричав, і луна від його крику покотилася довгими коридорами підземелля…
Раптом пес-вбивця похитнувся, немовби плита під його ногою трохи зсунулася вниз. Він на долю секунди затримав удар, відновлюючи рівновагу, і в ту ж мить з чорного отвору в стіні вихопився довгий залізний спис, який наскрізь пронизав убивцю. Спис блискавично щез у чорному отворі, і тільки тоді перевертень захитався й тяжко гепнувся прямо на кістяк іспанця.
Засапаний Данько відповз подалі від страшного місця, перевів дихання й ледь підвівся, ловлячи повітря тремтячим носом. Він стояв, хитаючись, і застиглим поглядом дивився на чорні отвори. Запала тиша, смолоскип, що випав із рук пса-вбивці, уже догоряв. Данько узяв його. Ноги не слухалися. Хлопець застиг на місці, тяжко переводячи дихання. У голові все кружляло та блимало.
Немов у лихоманці, він ступив крок вперед до межі, щоб обійти мертвого пса-вбивцю.
— Стій! — гримнув за його спиною чийсь голос. Данько різко розвернувся. Позаду стояв… козак Голота.
— Дядьку Голото! — радісно закричав Данько й обхопив руку Голоти.
— Нічого, нічого, друже, — м’яко сказав йому козак, — вибач, я трохи запізнився.
— Звідки ви тут? — запитав Данько.
— Та, гайнув я в погоню за цим втікачем, ледь його сліди визначив, дивлюся — а він до замку знов повертає. Так я за ним до ночі і кружляв, поки нарешті його біля стіни не побачив. А далі за ним гайнув. А ти як тут опинився?
Данько коротко розповів про свої пошуки і про страшний спис, що пронизав пса-вбивцю.
— Так, здається, тобі дійсно вдалося «серце» фортеці знайти, видко було, що цей вбивця тебе довго вистежував.
— А що це за отвори? — зі страхом показав на стіни Данько.
Козак Голота уважно роздивився залу, погляд його затримався на загадковому надписі над аркою.
— І що там написано?
— Зачекай… — замислено промовив Голота. — Здається, це руни… а мова дуже давня. Нею в сиву давнину воїни та волхви між собою розмовляли. Пам’ятаю, колись козак Мамай мене дечому з цієї мови навчив. Спробую розібрати, що тут написано.
Козак Голота зосереджено дивився на загадковий напис.
— Еге ж, написано, що цю залу охороняють «списи Одіна».
Данько ще з більшим острахом оглянув чорні отвори:
— А що таке руни, і хто такий Одін?
Козак Голота, уважно оглядаючи залу, відповів:
ebooksa