Мандри Ґуллівера

Довелося мені там побачити й одного сліпого від народження професора, при якому було кілька так само сліпих асистентів. Їхнья справа – змішування фарб для художників. Фарби треба було розпізнавати виключно за допомогою нюху та дотику. Щоправда, виходило в них не дуже вдало, оскільки сам професор постійно помилявся у визначенні кольорів.

У наступному помешканні я дістав величезне задоволення від зустрічі з одним прожектером, який винайшов новий спосіб орати землю без витрат на плуги, тяглових коней та робітників. Цей спосіб полягає ось у чому: на полі через кожні шість дюймів на глибині восьми дюймів закопують певну кількість жолудів, фініків, каштанів та інших плодів чи овочів, потім туди заганяють шістсот або більше свиней, і ці тварини, шукаючи їжу, лише за кілька днів зорюють рилом усю землю, ще й угноюючи ґрунт.

Перейшовши до іншої лабораторії, я помітив, що стіни й стеля в ній вкриті павутинням, за винятком вузького проходу, залишеного для винахідника. Щойно я переступив поріг, винахідник несамовито заволав, застерігаючи, щоб я був обережнішим і не заплутав або не порвав павучині нитки, після чого почав скаржитися на дурість і млявість людства, яке досі користується працею шовкопрядів. Павуки, заявив він, не тільки чудові прядильники, а й ткачі, і якщо їх правильно використовувати, можна позбутися навіть витрат на фарбування тканин. Учений показав мені безліч фарбованих мух, якими він годував своїх павуків, сподіваючись, що такого самого кольору набуде зіткана ними тканина. Лишалося тільки знайти рецепт їжі для самих мух, яка надавала б павутинню більшої пружності й міцності.

Я відвідав іще безліч кабінетів і лабораторій, але, прагнучи стислості, не втомлюватиму читача описом дивних винаходів і проєктів, із якими мені довелося познайомитися. Одні науковці згущували повітря, видобуваючи з нього селітру, другі розм’якшували мармур, щоб використовувати його для набивання подушок, треті намагалися перевести в закам’янілий стан копита коней, щоб ті не зношувалися, четверті шукали спосіб засівати поля половою, а п’яті займалися виведенням породи голих овець.

Досі ми побували лише в одному з відділень академії, а тепер мали побачити ту її частину, яку віддано представникам теоретичної науки.

Ми перетнули вулицю, ввійшли до іншої будівлі та потрапили до просторої зали, де працював відомий мудрець разом із чотирма десятками учнів і помічників. Ми привіталися, і вчений, помітивши, що я розглядаю механізм, який займав більшу частину зали, пояснив, що він розробив спосіб розвивати теоретичні знання за допомогою найпростіших механічних операцій. Завдяки його винаходу навіть найбільший невіглас, доклавши незначних зусиль, тепер зможе написати працю з філософії, математики, права, політики або теології, не потребуючи ні освіти, ані якого-небудь таланту.

Ми наблизилися до механізму, навколо якого зібралися учні винахідника. Механізм мав вигляд рами, на якій було закріплено дерев’яні дощечки – одні більші, інші менші. Усі вони з’єднувалися між собою гнучким дротом. На них були написані слова місцевою мовою в усіх відмінках, часах і способах, але довільно. За командою професора кожен учень узявся за залізне руків’я – їх було близько сорока, – і зробив повний оберт. При цьому порядок слів на дощечках повністю змінився. Тоді вчений наказав тридцяти шести помічникам повільно читати рядки, що утворилися, і якщо якісь три чи чотири слова випадково складали зв’язну фразу, її відразу ж надиктовували чотирьом учням, які виконували роль писарів. Так повторилося три чи чотири рази, причому після кожного оберту дощечки переміщувалися з місця на місце і переверталися.

Потім учений показав мені стос аркушів із найрізноманітнішими уривчастими фразами. Тепер він мав намір зв’язати їх між собою й на підставі цього матеріалу скласти повне зведення всіх наук і мистецтв.

Я подякував достойному мужеві та попросив дозволу змалювати устрій його машини, запевнивши, що в Європі вона викличе величезне зацікавлення у вченому світі.

Потім ми вирушили до школи мовознавства, де засідали три професори, які обговорювали питання про те, як удосконалити рідну мову. Перший проект пропонував скоротити та спростити розмовне мовлення, відкинувши всі багатоскладові слова, а також дієслова й дієприкметники, тому що речі, доступні людському судженню, являють собою тільки імена. Другий проект вимагав повного знищення всіх слів узагалі, що безсумнівно заощадить чимало часу і буде корисним для здоров’я. А оскільки слова – ніщо інше, як назви речей, слід просто носити з собою речі, необхідні для того, щоб висловити думки, почуття й бажання. Багато вчених і філософів у Лагадо й на Лапуті вже сьогодні послуговуються цим новим способом. Єдина незручність: якщо бесіда охоплює широке коло питань, співбесідникам доводиться тягати на плечах величезні вузли з речами, а іноді наймати для цього двох-трьох міцних хлопців.

Я відвідав також математичну школу, де цю науку викладають за допомогою таких засобів, які навіть уявити не можна в нас у Європі. Будь-яку теорему та її доведення розбірливо переписують на тонкий пшеничний корж, причому замість чорнила застосовується мікстура проти головного болю. Учень з’їдає корж, і протягом наступних трьох днів не вживає ані їжі, ані води. В міру того як корж перетравлюється, мікстура піднімається в голову учня, приносячи з собою й теорему. Одначе цьому методу ще далеко до досконалості – можливо, питання у визначенні дози або в самому складі мікстури. Впливають на результат і пустощі хлопчаків, яким наукові коржі до того огидні, що вони, відійшовши вбік, одразу ж намагаються їх виплюнути.

Розділ 6

У школі політичних прожектерів я не знайшов нічого особливо цікавого. Тамтешні вчені здалися мені людьми геть несамовитими, а від такого видовища будь-хто може затужити. Ці нещасні пропонували різні способи, щоб переконати правителів обирати собі наближених із-поміж людей розумних, здібних і доброчесних. Вони сподівалися привчити міністрів прагнути загального блага, нагороджувати найгідніших, найталановитіших і найзаслуженіших. Дехто з науковців намагався переконати монархів у тому, що державні посади мають бути надані людям, які мають усі потрібні якості для того, щоб їх обіймати. Тобто йшлося про те, що ніколи не спаде на думку людям розсудливим.

Заради справедливості слід зауважити, що не всі члени цього відділення академії були наївними мрійниками. Так, мені довелося познайомитися з одним дуже талановитим лікарем, який досконало вивчив природу державного управління. Усі свої сили ця знаменитість спрямовувала на пошуки дієвих ліків проти хвороб різних гілок влади. Багато письменників і філософів одностайно стверджують, що між фізичним тілом людини й політичним тілом держави існує дивовижна схожість. Отже, для підтримки здоров’я та лікування недуг можуть застосовуватися ті самі ліки. Сенати й верхні палати парламентів часто слабують на багатослів’я і запальність, на різні хвороби голови та серця, на сильні конвульсії, розлиття жовчі, здуття живота, запаморочення, марення, вовчий апетит, нетравлення шлунка й масу інших захворювань, які тут не слід перераховувати. Ось чому відомий лікар пропонував, щоб після скликання сенату або палати на перших трьох засіданнях були присутні найвідоміші в країні медики. По закінченні дебатів вони мають порахувати пульс у кожного сенатора, а потім, після консиліуму й постановки діагнозу, почати лікування необхідними медикаментами. Перш аніж сенатори розпочнуть наступне засідання, вони одержать ліки, а на наступному засіданні лікарі зобов’язані або продовжити лікування, або відмінити його зовсім.

Здійснення цього проекту не потребує великих коштів і може бути дуже корисним.

Часто також можна почути скарги на те, що придворні фаворити мають коротку й слабку пам’ять. Отож той самий лікар пропонує, щоб кожна людина, яка побувала на прийомі в першого міністра, не тільки зрозуміло й точно викладала суть справи, з якою з’явилася, а й мала право, прощаючись, смикнути вельможу за ніс, дати йому стусана в живіт або наступити на мозоля – щоб таким чином примусити пам’ятати про свої обов’язки. Цю операцію слід повторювати доти, доки прохання не буде виконано або не надійде остаточна відмова.

Якщо ворожнеча й розбрат між партіями стають особливо жорстокими, лікар рекомендує чудовий засіб для примирення опонентів. Він полягає ось у чому: ви берете першу сотню лідерів кожної партії та розбиваєте їх на пари так, щоб до кожної пари входили люди з головами приблизно однакового розміру. Потім два вправні хірурги водночас відпилюють політикам потилиці й розділяють їхній мозок на дві рівні частини. Частини міняють місцями. Ця складна операція потребує великої акуратності й обережності, але вчений запевнив нас, що, коли все зроблено за правилами, одужання гарантоване. Річ у тому, що дві різні половинки головного мозку, змушені співіснувати в тісному просторі того самого черепа, рано чи пізно дійдуть згоди і примирення та створять рівновагу в думках, що вкрай потрібна людям, які вважають, що вони здатні керувати світом.

Я був присутній, коли двоє науковців палко сперечалися про найзручніші й найдієвіші шляхи стягування податків, які не обтяжували б народ і не вели б до його зубожіння. Один стверджував, що було б справедливо оподаткувати всі людські пороки та недоумства; при цьому суму податку в кожному окремому випадку має встановлювати особлива комісія, що складається з сусідів. Другий дотримувався іншої думки: оподатковувати слід ті властивості душі й тіла, за які люди цінують себе найвище.

Жінок, за його проектом, слід оподатковувати за вроду та вміння вдягатися, але з жіночої вірності, цнотливості, здорового глузду й лагідності не має сенсу стягувати податки, оскільки прибутки від цих статей не відшкодують навіть витрат на утримання збирачів податків.

Іще один професор показав мені великий рукопис, що містив інструкції щодо розкриття політичних заколотів. У ньому я знайшов чимало цікавих і корисних для державних людей порад, хоча вони здалися мені не досить вичерпними. Я насмілився вказати на це професорові й запропонував внести деякі доповнення.