Мандри Ґуллівера

У королівстві Трібніа, де мені довелося побувати під час одної зі своїх подорожей, розкриття заколотів, як правило, є справою рук людей, які прагнуть створити собі репутацію тонких політиків, загасити суспільне невдоволення, а водночас наповнити свої скрині конфіскованим у заколотників майном. Передусім ці люди збираються й вирішують у вузькому колі, кого найвигідніше звинуватити в державній зраді, потім починаються переслідування цієї особи. У неї вдома проводять обшук, сама вона вирушає до в’язниці, а все написане її рукою передається до рук особливих фахівців, які вміють розкривати таємне значення кожного слова, склада й навіть літери в особистому листуванні.

Якщо ж нічого гідного для звинувачення не знайдено, застосовують метод перестановки літер у підозрілих листах, за допомогою якого можна дізнатися про найпотаємніші задуми й наміри заколотників. Так, якщо я в листі до друга пишу англійською: «Мій брат Том хворіє на геморой», знавець шифрувальної грамоти побачить у цих словах дещо інше. Із тих самих літер можна скласти фрази про те, що опиратися немає сенсу, змову викрито і треба тікати. Це і є найдієвіший метод.

Професор щиро подякував мені за ці безцінні факти й обіцяв не тільки вмістити їх до свого трактату, а й згадати моє ім’я.

Більше ніщо не утримувало мене в цій країні, і я почав думати про те, як би повернутися до Англії.

Розділ 7

Володіння летючого острова Лапута займають частину континенту, який лежить на схід від недосліджених теренів Америки. Лагадо стоїть приблизно в ста п’ятдесяти милях від узбережжя Тихого океану, де розташовано найголовніший порт країни, що веде торгівлю з великим островом Лаггнегг. Сам Лаггнегг перебуває приблизно в п’ятистах милях від Японії. Японський імператор і король Лаггнеггу підтримують дружні стосунки, і між цими островами постійно курсують торговельні судна. Ось чому я обрав цей острів першою метою на шляху до Європи.

Тепло попрощавшись із моїм гостинним господарем, я найняв проводиря та двох мулів для перевезення багажу і невдовзі без будь-яких пригод опинився в головному порту королівства – він називався Мальдонада.

Однак тоді в гавані не було жодного корабля, який вирушав би в Лаггнегг, та й найближчим часом таких суден не чекали. У Мальдонаді я швидко завів знайомства, і всюди мене приймали дуже привітно. Один місцевий джентльмен якось запропонував мені розважитися невеликою екскурсією до острівця Глаббдобдриб, що у двадцяти трьох милях на південний захід від узбережжя. Він саме збирався туди разом із приятелем на баркасі, тож я міг би приєднатися до них.

Слово Глаббдобдриб, наскільки я зрозумів його сенс, означає «острів чародійників і магів». Територія його невелика, а мешкає там нечисленний народець, який складається з самих чарівників усіх мастей. Править островом найстаріший з магів. У нього є прекрасний палац із величезним парком у три тисячі акрів, оточений кам’яним муром у двадцять футів заввишки.

Слуги правителя Глаббдобдриба мають трохи незвичний вигляд. За допомогою своєї магії він може на деякий час повертати до життя померлих і примушує їх служити собі, однак чари ці тривають не більше ніж двадцять чотири години.

Коли ми прибули на острів, було близько одинадцятої години ранку; один із моїх супутників вирушив до правителя, щоб просити про аудієнцію для іноземця, який з’явився з материка. Правитель негайно погодився, і ми троє ступили під склепіння палацової брами, проминувши варту, одягнену в старовинні обладунки. В обличчях вартових було щось таке, від чого я відчув справжнісінький жах. Ми проминули кілька кімнат, де нас зустрічали такі самі слуги, і нарешті досягли зали для аудієнцій. Правитель поставив кілька запитань, після чого нам дозволили присісти на табурети, що стояли біля нижньої сходинки трону його високості.

Правитель непогано розумів мову Бальнібарбі, хоча вона й відрізняється від місцевої говірки. Він попросив мене розповісти про мої мандри і, бажаючи показати, що має намір бесідувати без зайвих церемоній, зробив почту знак піти. На мій превеликий подив, усі придворні й челядь не залишили зали, а миттю зникли, як зникає сновидіння, коли ви раптом прокидаєтеся. Певний час я не міг отямитися, але правитель Глаббдобдрибу запевнив мене, що я в безпеці. Обидва мої супутники зберігали незворушний спокій. Я зібрав усі душевні сили, опанував себе й коротко описав його високості свої пригоди.

Потім ми удостоїлися честі пообідати разом із правителем, і новий загін померлих, які ожили, подавав страви, наливав вино й прислуговував нам за столом. Одначе тепер це мене вже не лякало так, як уранці. Щойно сіло сонце, правитель запропонував нам залишитися в палаці на ніч, але ми ввічливо відмовилися. Разом із друзями я переночував у готелі, а наступного дня знову рушив до палацу.

Ми пробули на острові десять днів, і невдовзі я так звик до тіней і духів, що вони вже не справляли на мене враження. У всякому разі, їхня присутність більше не змушувала мене тремтіти з переляку, а цікавість моя все гострішала. Помітивши це, його високість запропонував мені назвати імена всіх померлих історичних осіб, які мене цікавлять, і пообіцяв надати змогу поставити їм будь-які запитання. Потім він додав, що я можу бути впевнений у тому, що почую щиру правду, адже брехня ні до чого в тому світі.

Я висловив глибоку подяку за таку можливість. У цей час ми перебували в кімнатах, звідки відкривався прекрасний парк, і оскільки мені хотілося побачити спершу кого-небудь грізного й величного, я попросив для початку показати мені полководця Олександра Великого на чолі його армії тієї миті, коли закінчилася битва під Арбелою. Правитель змахнув рукою, і ось найвеличніший полководець усіх часів з’явився на широкому полі просто під вікнами кімнат, у яких ми перебували. Славетного македонця запросили увійти, і я спитав, чи справді причиною його смерті стала отрута. Олександр відразу ж присягнувся, що не був отруєний, а помер через лихоманку, спричинену надмірним пияцтвом.

Я почувався трохи розчарованим і попросив показати мені Ганнібала. Потім я бачив Юлія Цезаря і Гнея Помпея на чолі їхніх військ, готових розпочати битву. Попросивши показати мені в одній великій кімнаті римський сенат, а в іншій – який-небудь сучасний парламент, я переконався, що перший видається зборами героїв та напівбогів, а другий – збіговиськом дрібних торговців, кишенькових злодіїв, розбійників і дебоширів.

Не перераховуватиму тут усіх знаменитостей, яких викликали з небуття, щоб задовольнити моє невситиме бажання побачити минуле. Та зізнаюся: найбільше задоволення я дістав, побачивши людей, які винищували тиранів і відроджували свободу й права пригноблених народів.

Розділ 8

Увесь день я присвятив мужам сивої давнини, котрі уславилися завдяки розуму та знанням. Мені спала лукава думка – викликати водночас Гомера, Аристотеля й усіх тих, хто тлумачив і коментував їхні праці. Одначе коментаторів виявилося так багато, що декільком сотням із них довелося чекати на свою чергу на подвір’ї та в порожніх кімнатах палацу.

Потім я попросив правителя острова викликати тіні Декарта[4] й Гассенді[5] та запропонував їм викласти Аристотелю свої філософські системи. І треба віддати належне вченому грекові – він чесно визнав помилки в своєму вченні про природу, пославшись на те, що часто був змушений будувати міркування не на досвіді й дослідженнях, а на здогадках. Разом із тим він висловив припущення, що і Гассенді, й Декарт будуть відкинуті потомками, які підуть у дослідженні природи набагато далі та глибше. Проте, зауважив Аристотель, нові вченя в цій галузі змінюються дуже швидко, і навіть ті, хто намагається обґрунтувати свої теорії за допомогою математики, виходять із моди.