— Чому ж?
— Для автомата нерухомі об’єкти не є ціллю.
— Чому ви так упевнені, вибачте? — запитав мініатюрний Тханг.
— Можливо… — Паттег задумливо похитав головою. — Інакше він смалив би по всіх маяках, станціях, перепало б і Трансплутону.
— Він? Ти, як я розумію, говориш про Небезпечний Об’єкт. А це… — я кивнув на екрани, — ми не знаємо поки що, з ким маємо справу.
Всі мовчали. Погодяться вони зі мною чи ні — ескадра не буде атакувати, не зваживши всі “за” і “проти”. Та краще б вони зі мною погодилися.
Мовчання тривало, ставало нестерпним і нарешті вибухнуло сухим клацанням переговорного пристрою:
— Прийнято — “Таймир”, — спокійно, навіть надто спокійно пролунав перший голос.
— Прийнято — “Уелен”.
— Помилка — “Югора”.
— Прийнято — “Хатанга”. Три — один.
— Формально ви маєте слушність, — сказав Тханг. — Але як же його обстежити? Він же стріляє.
— Спробуємо зблизитись, — Паттег узявся за штурвал. — Заперечень немає?
— Хай щастить, Паттег, — прошелестіло в перетворнику.
— Тільки не поспішай, — попросив Тханг.
“Вайгач” обережно, наче маневруючи в тисняві причальної зони Трансплутону, розвернувся і на малому ході пішов до Об’єкта. Двадцять… тридцять… сорок секунд. Ну що ж, цього слід було чекати. Неяскрава блакитна зірочка засвітилася на чорному полі. Запрацювали екрани телеметрії.
— Він тікає, — констатував Паттег.
— Ні, — після паузи озвався “Уелен”. — Просто витримує дистанцію.
Паттег, звичайно ж, не кинувся навздогін. Він узяв важіль на себе, прибираючи тягу. Невідомий корабель теж вимкнув двигуни.
— А наші кораблі він бачить? — раптом запитав “Таймир”.
ebooksa